Одні і ті самі слова можуть
уживатися то в ролі вставних (не виступають членами речення), то в ролі членів
речення (найчастіше присудків чи обставин), тоді вони комами не виділяються.
1. Бувало,
дріб’язкове на путі долали ми разом в єдиній згоді (Д. Луценко). – Споконвіку це бувало – купальське свято
наставало (М. Костін). 2. Здається, про все, що говорить співрозмовник, він знає набагато краще (Р. Іваничук). ― Мені осіння ніч короткою здається (Леся Українка). 3. Генерал, видно, був чимось не зовсім
задоволений(О.Гончар). ― Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву (І.
Котляревський).
Важко
буває розрізнити вставні слова і члени речення звичайно, нарешті, справді, дійсно.
Вставними ці слова бувають за таких умов:
1) звичайно в значенні “само собою
зрозуміло": Звичайно, вовкулаки — це
химери (М.Рильський); але: У
комірчині звичайно [майже завжди]
стояли бідони з молоком та висіли білі халати доярок (Григорій Тютюнник).
2) нарешті
Ø Якщо
служить для висловлення нетерпіння, незадоволення і под.: І от, нарешті, засиніли
Дніпропетровщини лани (В.Сосюра).
Ø Якщо наголошує, що член речення, при
якому воно стоїть, завершує сказане або є останнім у переліку: Минають села, наче сни. І от, нарешті, засиніли
Дніпропетровщини лани (В. Сосюра).
Ø Якщо вказує на зв’язок думок, порядок
викладу: Та й, нарешті, ви зможете дістати в нього належну
консультацію” (з газети).
Якщо в реченні це слово в
значенні “після чого-небудь” відповідає на питання к о л и?, то воно є обставиною часу і на письмі
комами не виділяється: Матроси знов
узялися за лопати. Під першим шаром спочатку глина і нарешті [після
всіх зусиль, спроб] вугільний шар (3. Тулуб). Нарешті Василькові пощастило вхопитись за гілку (О.Донченко).
3) справді в значенні “правду кажучи”, “це
правда": Справді, сонце встало й
оглядало світ палаючим оком, а на степовому горизонті немов справді [насправді] зависла хмарка
куряви (М.Коцюбинський).
4) дійсно , якщо означає впевненість мовця в достовірності інформації (його можна замінити вставними словами: правда, достеменно, ясна річ, безсумнівно, без сумніву): Дійсно, він відмінний дизайнер! Дійсно, душа людська - темний ліс. Як
правило, слово «дійсно» можна переставити в інше місце речення
без спотворення його
змісту: Він, дійсно, відмінний дизайнер! Душа людська, дійсно,
- темний ліс.
Як прислівник слово "дійсно " має значення «насправді, справді, у
дійсності»: Документів у нього дійсно не було. Нам дійсно
є чим пишатися. Усе це абсолютна правда, я і дійсно
такий. Прислівник "дійсно" перенести
неможливо, і на нього, як правило, падає логічний
наголос (порівняйте: Я голодний. - Я дійсно голодний) .
Часом розрізнити прислівник і вставне слово дуже непросто. Це дійсно
складний випадок . У спірних випадках питання про розстановку розділових знаків
вирішує автор тексту.
Слова
однак, проте бувають вставними тільки тоді, коли вони стоять у
середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники
сурядності, у такому випадку після них
не треба ставити кому:
1.Сподівання мої, проте, не справдилися – до
нас ніхто не вийшов (М. Рябий). – Ніяких звісток від Юрія
не мала, проте була переконана, що
він десь є (О. Гончар). Проте спогади важкими брилами давили на груди (Д. Дереч). 2. Всесвiт, однак, нерухомим здається, якщо не рахувати iстот, що надiленi
здатнiстю власного розуму (М. Зеров ). ― Думка ця кружляла в
Настиній голові, однак Настя стояла
на одному місці (М. Коцюбинський)
Якщо
вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони
комами не відділяються,
наприклад: 1. З-під блискучого полотна
випорскували пахучі іскри твердої, можливо тисячолітньої, модрини
(В. Кобець). 2. Стелила племінниця, на диво гнучка
і метка, як блискавка, дівчина років двадцяти (Д. Дереч). Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо
гули гармати» (О. Десняк).
Якщо
при вставних конструкціях є сполучники, які до них належать, то вони
виділяються разом зі сполучником. Якщо ж
сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставна
конструкція виділяється комами і цим самим відмежовується від сполучника,
наприклад: 1. Як видно, надовго розгулялась хурдига (О.Гончар). 2. У
небі веселка. А може, то стрічка з вінка нареченої, літу дарована? (Л. Семко). 3. Стоять верби, опушенi зелененьким листям, i,
здається, чують
сплески журавлиних сурем у пiднебессi (Є. Гуцало ). 4. Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою
синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх (О. Гончар).
Звернiть увагу: якщо
вставну конструкцiю випустити, то сполучник буде
зайвим.
Якщо
два вставні слова стоять підряд, то вони одне від одного відділяються комою,
наприклад: 1. І, на диво, здавалося,
що й хата так само давно не спить, прислухається до чогось (Є. Гуцало). 2. Втім, може, то була Червона Шапочка, в якої хижий вовк з’їв
бабусю? (А. Звірик).
Немає коментарів:
Дописати коментар