Юрій Яновський
Роман
"Майстер корабля" /1927/
Проблематика роману.
1.
Мотив молодості, який є наскрізним, адже нове життя будують переважно молоді мрійники: «Тільки молодість має таку повінь думок. Снуються вони скрізь, приходять від усіх дотиків, і ледве встигає за ними дзвінкий бігти час». Навіть слова літньої людини — автора мемуарів — відсилають саме до молодості: «Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки і перемоги…».
2.
Мотив моря, що тісно пов’язаний з мотивом молодості.
Юрій Яновський був дитиною степу,
але його давнім захопленням, пристрастю було море, і це знайшло своє втілення в
романі: «Ми розмовляли про ніжні пахощі
степів, які може відчути лише чутливий ніс тубільця. Безконечний, родючий степ
поріс травою й поховав дороги. Як у морі, хвилюється його зелена поверхня,
багато фарб розкидано по степу, щедрих, щирих фарб збудженої землі. І високе
бліде небо блакитними шовками звисає до
обріїв, дзвенить відблисками дорогого каміння, голубими переливами степової
тайни й високими, наче з безвісти донесеними, мелодіями степових птахів, що
приліпилися десь у небі й ніяк не знайти їх простим оком. Пливе степ,
наставивши вітрила. Море – пустельний степ одного обарвлення й одного запаху.
Через це людина шукає інших морів, дальших обріїв і солодшої тайни. Степ межує
з морем, що завше приймало на свої вітри журавлів із степу» [Яновський]. Ці
дві іпостасі стильової палітри настільки переплелися, що романтикою моря у творі насичена кожна фраза й образ. Море стало у Ю.
Яновського романтичним символом творчих шукань, який втілює активні поривання
людини до гармонійності та життєвої істини. Морська стихія тут асоціюється з
високими життєвими устремліннями його героїв, море стає свідком усіх подій,
воно випробовує волю і міць людини, є мірилом прекрасного й ганебного. Образ
моря, завжди мінливого, лише підкреслює невпокоєність поривань персонажів,
їхній активний щоденний героїзм. З іншого боку, мариністичний колорит роману став основою екзотичності твору, що
також є однією із стильових ознак
романтизму.
Романтикою моря зачаровував
мрійливу душу молодого письменника Джозеф Конрад, з творів якого український
митець почерпнув деякі факти з життя моряків, залюбленість у море,
неоромантичний пафос.
Саме з
морем пов’язаний новий фільм, який готується знімати Сев («Сценарій морський
думаю… Море, корабель, наші матроси й нудьга за батьківщиною» [Яновський]) і для якого будують корабель.
Не випадково Тайах звертається до героїв: «Я почуваю вашу молодість як морське повітря». Або такі промовисті слова: «Біля моря ми почували себе сильнішими». Море не лише посилює романтичні почуття й додає сил, воно ще спонукає до відвертих зізнань і роздумів: «Море — це великий степ, на якому росте синя й чорна трава. Біля моря добре думається, і звичайні слова набирають таємногой великого змісту».
«Море в тебе дійсно шумить скрізь», —
так каже про це пілот Майк батькові. Із цим образом пов'язані всі дійові особи.
Але в житті кожного з них море відіграє свою роль. Для матроса Богдана — це
природна стихія існування, якою він пишається, хоч іноді іронізує над собою.
Взагалі іронією перейнятий весь твір — у цьому одна з ознак його
модерністичності. Для режисера Сева та сценариста То-Ма-Кі море — натхненник
їхньої творчості й самовдосконалення. Море втілює далеку мрію, можливо,
ірреальну, яку можна відчувати, у стихії якої можна жити, творити, рухатися
вперед, долати перешкоди, труднощі, мрію, що часом може стати реальністю.
Ю. Яновський поетизує море, цю вічну
стихію з її мінливим настроєм, що надає творові ліризму і схвильованості,
непередбачуваності і пригод.
3.
Мотив митця та мистецтва
Тема митця та мистецтва
розгортається у «Майстері корабля» в кількох аспектах. Найперше її
репрезентують герої – То-Ма-Кі й Сев, тісно пов’язані з кіновиробництвом, син
То-Ма-Кі – письменник Генрі та балерина Тайах. Ці неординарні творчі
особистості висловлюють своє розуміння мистецтва, і з багатоголосся їхніх
міркувань викристалізовується думка про те, що мистецтво окрилює людину, у
творчості людина здобуває безсмертя.
Кіномайстер То-Ма-Кі,
що від його особи ведеться оповідь роману, все своє життя присвятив великій
справі творення культури нації. «Сімдесят
років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і
всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої. Її коси, як струмені, розлились по землі, її руки,
як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи
жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї
я хотів бути в першій лаві бійців – бійців за її розквітання. Для неї я полюбив
море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря
світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації – звуть її» [Яновський]. Серед них особливо вирізнялася проблема
культури української нації, як одна з найважливіших соціально-етичних проблем.
В останніх словах
утілено романтичну ілюзію ще не розчарованої та не розчавленої тоталітарним
режимом української інтелігенції 1920-х pp. Культура як гарант незнищенності народу та людини,
запоручені їй власним життям – основні складові «Майстра корабля». Потужність духовного
й культурного потенціалу нації співвіднесено автором з найважливішою
домінантою – радісною працею, що є ознакою творчості» [Гнатюк].
4.
Мотив краси праці.
Складним ремеслом і високим мистецтвом
представлене у творі й кораблебудування. Вміння цінувати «досконалість рукотворної
праці» (М.Бажан) було притаманне Ю.Яновському, який у романі проспівав гімн
людській праці, невтомним рукам та витворам їх рукотворної краси. Щире
захоплення найкращою рисою людини — вміням творити прекрасне виливаються у
схвильований ліричний відступ-гімн рукам трудівника, що для Ю. Яновського стали
величним символом:
«Я люблю людські руки. Вони мені здаються
живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське
горе. Бачу творчі пальці — трепетні і нервові. Найбільше до вподоби руки
творців... Я люблю її — вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич
тої хвилини, коли друг дає руку другові і цим він передає самого себе, своє
серце і розум, дихання дітей. Дві людські руки - це кільце, за яке ухопившись,
можна зрушити землю».
Ю. Яновський акцентує
красу творчої праці, що втілюється в образах Сева, Редактора, Богдана,
Професора, Тайах (з допомогою цих героїв розширюються просторові межі роману),
людей, які будують прекрасний Корабель – культуру нації.
Важливим для розуміння
своєрідності естетичного мислення письменника у романі є діалог між
героєм-редактором та Севом про конкретні принципи й підходи зображення моря,
морського буття, що став «естетичним маніфестуванням автора» (Я.Голобородько).
У цьому діалозі Сев і Редактор виступають однодумцями, які, на думку сучасного
критика Я.Голобородька, «декларують необхідність відходу від шаблонів,
узвичаєних схем у художньому зображенні» [Голобородько].
5.
Мотив жінки, мотив кохання.
У виборі
місця й ролі жінки в романі Яновський також пішов новим для української
літератури модерністичним шляхом. Свою Прекрасну Даму він наділяє екзотичним і
легендарним іменем. Тайах намагається вирватися з полону непривабливого
минулого, поступово повертає собі почуття власної гідності, упевненості,
очищається духовно. Це характерна риса
романтичного світовідчуття Яновського — його герої завжди тягнуться до
світла, збагачення свого внутрішнього єства, ніколи не в'язнуть у полоні
власних сумнівів і нікчемності.
Балерина Тайах у минулому зазнала
чимало розчарувань у стосунках із чоловіками. Ця зеленоока й золотокоса красуня
випромінює таємничість і незбагненну привабливість. Вона опиняється в класичному “трикутнику” закоханих:
То-Ма-Кі — Сев — Богдан. Якщо перші двоє — романтики, лицарі, то матрос
Богдан — “реаліст”, який іронічно сприймає зауваження про те, що “жінку треба
носити на руках”, бо, на його переконання, та “любить руку і повід”. То-Ма-Кі й
Сев найбільше цінують дружні стосунки, у які “увійшла жінка повноправною
серединою”. Сама Тайах духовно відроджується завдяки такому теплому й
безкорисливому ставленню до себе, проте вона має гордість і не хоче почувати
себе чиєюсь власністю: “Тепер — ви підняли мене з того місця, де я лежала при
дорозі, загубивши людське обличчя, ви посадовили мене на корабель — дайте ж
мені попливти, наставивши вітрила”. Чоловіча дружба (через жінку, через любов
до неї) зазнає серйозних випробувань: То-Ма-Кі несподівано поранено внаслідок
нападу, і Богдан підозрює в цьому запального Сева, як швидко виявиться,
безпідставно. Оспівуючи це ідеальне кохання, письменник змальовує, як прекрасне
людське почуття будить у серці найчистіші поривання, мрії, приспані духовні
сили. Як загадка з’являється на сторінках роману Тайах — яскрава, чутлива,
незвичайна “авантюристка” — і так само зникає, бо не може пристати до
жартівливої пропозиції Сева вибрати когось одного за допомогою жереба. Можливо,
вона віддала перевагу позбавленому ілюзій Богдану (такий сюжетний хід пропонує
батькові Генрі). Імовірно, що Тайах стала вірною дружиною То-Ма-Кі та матір’ю
його синів (“Генрі допитується, чи не була ти в Італії. Він думає мене зловити
й ототожнити дівчину в купальному костюмі (на березі в Генуї) з тобою. Та в
наші з тобою справи ми його не пустимо. Правда?”). Сторінки роману, присвячені,
за висловом М. Бажана, “трикутнику почувань”, вирують торжеством молодості,
енергії, краси, щастям і творчістю.
Немає коментарів:
Дописати коментар