Зігрій душу поезією

Катерина Рубан  /Сенченко/  Я - жінка! Я – жінка! Ви чуєте, люди, я – свічка, Запалена Господом на віки. Неправда, що я – ребро чоловіче. Цю казку придумали чоловіки. Я – жінка. Я – річка бурхлива й неспинна, Що в повінь зриває верхи берегів. Хто каже, що я підкорятись повинна? Це ще одна вигадка чоловіків. Я – жінка. Природою створена пісня, Яку чоловік заспівать не зумів. Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє. Я – щось незбагненне для чоловіків. Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна. На думку не можна надіть кайдани. Це ти мене в рабство продав, чоловіче! І грішна я стала з твоєї вини. Та я – лише жінка. Я прагну кохання І все пробачаю тобі наперед. З твоєї криниці я – крапля остання. Для вуст твоїх згірклих я – липовий мед. Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля І гоїти рани візьмуся тобі. Я – непередбачена, незрозуміла, Я плачу від щастя, сміюся в журбі. Я – жінка. Я, дійсно, слабка половина. Нехай переможцям – лаврові вінки! Історію творять, звичайно, мужчини, Але лише так, як захочуть жінки. Олена Iськова Я просто жінка…  Я просто жінка… Грішна і земна. Не ангел я, не перший витвір Бога. Так легко мною впитись без вина, Я ж на устах залишу тільки здогад. Я просто жінка… Суміш сміху й сліз, Фонтан емоцій, джерело любові. Я загадка, незвіданість, ескіз, Рожеві сни і мрії кольорові. Я просто жінка… Та в усі віки В моє ім’я творили і вмирали, З небес  зривали в пристрасті зірки, Співали солов’ї нічні хорали. Я просто жінка… Різна для усіх: Для когось подруга, ну а комусь єдина. В міцну я дружбу вірю, мов горіх, А як любов, то тільки лебедина. Я просто жінка… Та лише мені Одній дано святе наймення Мати. Я послана на землю, щоб в вогні Своїх діток від бід охороняти. Я просто жінка… Ніжна і слабка. І в слабкості моя таємна сила. Жіноча доля, кажуть, не легка, Та іншої я в Бога не просила. Я просто жінка... Ліна Костенко *** Спини мене, отямся і отям! Така любов буває раз в ніколи. Вона ж промчить над зламаним життям, За нею ж будуть бігти видноколи,  Вона ж порве нам спокій до струни, Вона ж слова поспалює вустами! Спини мене, спини і схамени, Ще поки можу думати востаннє!  Ще поки можу... але вже не можу. Настала черга й на мою зорю: Чи біля тебе душу відморожу, Чи біля тебе полум’ям згорю. Ліна Костенко  Я хочу знати,  любиш ти мене               Я хочу знати, любиш ти мене, чи це вже сон, який уже не сниться? Моєї долі пекло потайне, моя сама від себе таємниця! Чи ти за мене душу віддаси, чи розміняєш суєтно і дрібно? Краса – і тільки, трішечки краси, душі нічого більше не потрібно. Чи, може, в цім калейдоскопі літ, де все нещадно звичне і щоденне, ти просто мені дивишся услід і трохи любиш сни свої про мене? Лариса Французова Я женщина, а значит, я – земля, Чему приметы: твердь и притяжение, Моё присутствие на свете для Цветения и рода продолжения. Я женщина, а значит, я – вода, Необходима и неудержима. Я в синем небе – вечная звезда, Таинственна, ярка и негасима. Я женщина, а значит, я – рассвет. Весеннего луча прикосновение, Несущая собой тепло и свет, Художникам, поэтам – вдохновение. Я женщина, а значит я – слеза, Мне жалость и сочувствие не чужды. Я - мая неуёмная гроза, Когда я в гневе – насылаю стужи. Эпохи я избранница любой, Я коронована в любом столетии. Я – женщина, а значит, я – любовь. Я – страсть. Я – вдохновение. Я – бессмертие.

Наталка Шевченко (Очкур) Переклад - Ніна Яворська *** Я - жінка. Я - актриса ексцентрична, вгадай, яку я граю нині роль. Я - жінка. Я - володарка велична, мені вклонялись злидар і король. Я - жінка. Я - рабиня безталанна, що знала лиш солоний смак образ. Я - жінка. Я - пустеля невблаганна, що спалить всі гріхи твої за раз. Я - жінка. Я слабка і я всесильна. Моє життя - зі злом жорстокий бій. Я - жінка. Ти поводься, любий, пильно, а раптом, стріли послані тобі... Я - жінка. Я - жага непереможна, я мушу все стерпіти і знести. Я - жінка. Я - те щастя найдорожче, котре не зміг впустити в душу ти. Я - жінка. І тому я небезпечна. Вогонь і лід зійшлись в мені одній. Я - жінка. Я прекрасна, безперечно, і в юності, і в старості моїй. Я - жінка. І у світі всі дороги ведуть до мене втомлених прочан. Я - жінка. І за це я вдячна Богу, хоч Він мені гріхів не пробачав... Наталія Кислощук *** Я - жінка...я - не Янгол...я - БОГИНЯ!!! Я день і ніч...я сонце і пітьма... Я вогнище...любові берегиня... Спекотне літо...крижана зима... Не намагайся ти мене збагнути: Я - незбагненна, як саме життя... Я можу бути ніжна, добра, люта... Я витвір Бога...я земне дитя... Якщо мене зумієш покохати, То зрозумієш - я твій оберіг! Мене не намагайся розгадати, А краще поклади любов до ніг! А я візьму найкращі в світі фарби, мішаю разом акварель й гуаш, І розфарбую білим вічні скарби: Нашу любов і вічний травень наш... Що я найбільше хочу? - буть ЄДИНА! Не треба мені почестів, відзнак... Я - жінка...я - Земна...та...я - БОГИНЯ!!! Сказала, що - БОГИНЯ - буде ТАК!!! Ліна Костенко Коли я буду  навіть сивою Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою, а для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, то була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною ні з теоріями, ні з практиками. і боліла в мене іронія всіма ліктиками й галактиками. І не знало міщанське кодло, коли я захлиналась лихом, що душа між люди виходила забинтована білим сміхом. І в житті, як на полі мінному, я просила в цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: — Люди, будьте взаємно ввічливі! — і якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами: — Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими! Ліна Костенко Моя любове! Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, і не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй на спотички доріг, бо кості перевернуться в гробницях гірких і гордих прадідів моїх. І в них було кохання, як у мене, і від любові тьмарився їм світ. І їх жінки хапали за стремена, та що поробиш,— тільки до воріт. А там, а там… Жорстокий клекіт бою і дзвін мечів до третьої весни… Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Моя любове! Ліна Костенко *** Ще вчора була я висока,як вежа.  Здається,ще трохи-дістану зеніт.  І раптом,як вибух,-обвал і пожежа.  Розтрощений камінь-уже не граніт.  Руйновище віри,і розпач,і розпач!  Під попелом смутку похований шлях.  Зажурені друзі сахнулися врозтіч.  Посіяне слово не сходить в полях.  На те й погорільці,-будуємо хатку.  Над хаткою небо.А знов голубе.  Найвище уміння почати спочатку  Життя,розуміння,дорогу,себе.