Задумайся про головне

   Крылатые фразы КОКО ШАНЕЛЬ

   Женщина не может быть счастлива, если она нелюбима, а ей нужно только это. Женщина, которую не любят, — это ноль и ничего больше. Уж поверьте мне: молодая она или старая, мать, любовница... Женщина, которую не любят, — погибшая женщина. Она может спокойно умирать, это уже не важно.

   Сдерживать себя, когда обидно, и не устраивать сцен, когда больно – вот что такое идеальная женщина.

   Старость не защищает от любви, но любовь защищает от старости.

   Женщина умирает тогда, когда умирают о ней слухи.

   Женщины, не слушающие мужчин в вопросах моды, советуясь только с подругами, часто становятся посмешищем.

   Главное в женщине — не одежда, а милые манеры, рассудительность и строгий режим дня.

   Лучше три морщинки под глазами, чем одна на колготках.

   В 20 лет ваше лицо дает вам природа, в 30 – его лепит жизнь, но в 50 вы должны заслужить его сами…

   Не бывает некрасивых женщин, бывают ленивые.

   Если вы хотите иметь то, что никогда не имели, вам придется делать то, что никогда не делали.

   Все в наших руках, поэтому их нельзя опускать.

   У вас не будет второго шанса, чтобы произвести первое впечатление.

   Есть время работать, и есть время любить. Никакого другого времени не остается.

   Самое лучшее в любви – это заниматься ею.

   Если ты родился без крыльев, не мешай им расти.

   Когда ты одета хорошо, другие замечают тебя, когда плохо – твою одежду.

   Если вас поразила красотой какая-нибудь женщина, но вы не можете вспомнить, во что она была одета, – значит, она была одета идеально.

   Днем будьте гусеницей, а вечером – бабочкой. Нет ничего удобнее, чем облик гусеницы, и ничей облик не подходит для любви больше, чем облик бабочки. Женщине нужны платья ползучие и платья летающие. Бабочка не ходит на рынок, а гусеница не ездит на бал.

   Чем хуже у девушки дела, тем лучше она должна выглядеть.

   Говорят, что женщины одеваются ради женщин, что их вдохновляет дух соперничества. Это правда. Но если бы на свете больше не осталось мужчин, они перестали бы одеваться.

   Мода, как и архитектура, — вопрос пропорций.

   Мода — это то, что выходит из моды.

Джордж Карлін 

Парадокс нашого часу

Коли дружина Джорджа Карліна померла, Карлін, відомий дотепник та сатирик 70-80-х років, написав цю неймовірно виразну статтю, що доречна і сьогодні...

Парадоксом нашого часу є те, що ми маємо високі будівлі, але низьку терпимість, широкі магістралі, але вузькі погляди.

Витрачаємо більше, але маємо менше, купуємо більше, але радіємо менше.

Маємо великі будинки, але менші сім’ї, кращі зручності, але менше часу.

Маємо кращу освіту, але менше розуму, кращі знання, але гірше оцінюємо ситуацію, маємо більше експертів, але й більше проблем, кращу медицину, але гірше здоров’я.

П’ємо занадто багато, куримо дуже багато, витрачаємо занадто безвідповідально, сміємося занадто мало, їздимо дуже швидко, гніваємося занадто легко, спати лягаємо занадто пізно, прокидаємося занадто втомленими, читаємо занадто мало, занадто багато дивимося телебачення і молимося надто рідко.

Збільшили свої потреби, але скоротили цінності.

Говоримо занадто багато, любимо занадто рідко і ненавидимо надто часто.

Знаємо, як вижити, але не знаємо, як жити.

Додаємо роки до людського життя, але не додаємо життя до років.

Досягли Місяця і повернулися, але насилу переходимо вулицю і знайомимося з новим сусідом.

Підкорюємо космічний простір, але не душевний.

Робимо великі, але не кращі справи.

Очищаємо повітря, але забруднюємо душу.

Підпорядкували собі атом, але не свої забобони.

Пишемо більше, але дізнаємося менше.

Плануємо більше, але добиваємося меншого.

Навчилися поспішати, але не чекати.

Створюємо нові комп’ютери, які зберігають більше інформації ніж раніше, але спілкуємося все менше.

Це час швидкого харчування та поганого травлення, великих людей і дрібних душ, швидкого прибутку і важких взаємин.

Час зростання сімейних доходів і зростання числа розлучень, красивих будинків і зруйнованих домашніх вогнищ.

Час коротких відстаней, одноразових підгузників, разової моралі, зв’язків на одну ніч; зайвої ваги і таблеток, які роблять все: збуджують нас, заспокоюють нас, вбивають наc...

Час заповнених вітрин і порожніх складів.

Час, коли технології дозволяють цьому листу потрапити до вас, в той же час дозволяють вам поділитися ним або просто натиснути "Delete".

Запам’ятайте, - приділяйте більше часу тим, кого любите, тому що вони з вами не назавжди.

Запам’ятайте, - скажіть добрі слова тим, хто дивиться на вас знизу вгору із захопленням, бо ця маленька істота скоро виросте і її вже не буде поруч з вами.

Запам’ятайте і гаряче притисніть близьку людину до себе, тому що це єдиний скарб, який можете віддати від серця, і воно не коштує ні копійки.

Запам’ятайте і скажіть "кохаю тебе" своїм коханим, але спочатку це дійсно відчуйте.

Поцілунок та обійми можуть виправити будь-яку неприємність, коли йдуть від серця.

Запам’ятайте і тримайтеся за руки і цінуйте моменти, коли ви разом, тому що одного разу цієї людини не буде поруч з вами.

Знайдіть час для любові, знайдіть час для спілкування і знайдіть час для можливості поділитися всім, що маєте сказати.

Тому що життя вимірюється не числом вдихів-видихів, а моментами, коли захоплює дух!

Притча про створення жінки

  Притчу можна послухати тут

Притча 
Промисел Божий

     Один старець молив Бога щоб довідатися, чому на Землі одні народжуються й стають багатими, а інші – бідними. Чому діється така несправедливість?
     І от, Бог змилостивився й послав до нього Ангела. Ангел сказав:
     - Для початку просто закрий очі.
      Старець закрив очі, і коли відкрив їх, опинився на дереві біля криниці, у дуплі. Ангел продовжив:
     - Тут ти спостерігай за тим, що відбувається.
     І став чернець спостерігати.

Прискакав вершник на вороному коні, зупинився близько дерева і криниці напитися води. Був він грошолюбивий і любив часто перераховувати свої гроші, і цього разу він також дістав свій гаманець і перерахувавши свої гроші, сховав у кишеню і коли сідав на коня, він не помітив як гаманець випав з кишені. Потім прийшов бідний чоловік, попив води і помітив гаманець. Відкривши його він побачив що там було багато грошей, схопив і побіг з гаманцем швидко. Потім прийшов мандрівник, напившись води він дістав хліб і почав їсти. Не встигнув він докінчити трапезу, як повернувся вершник на вороному коні і став вимагати повернути свої гроші. Став його бити так, що вбив, обшукавши чоловіка і нічого не знайшовши він зрозумів,що скоїв злочин вбивши невинного. Тут чернець знову почав нарікати на несправедливість.
     - Почекай - відповів йому Ангел.
     - Я зараз тобі розтлумачу зміст побаченого. Той вершник - це багатій який колись неправдами вимусив того що найшов гаманець продати йому своє майно за малу ціну. І молитви бідного дійшли до Бога і Господь допустив те, що той загубив а скривджений найшов.
     - Аякже той мандрівник, що був вбитий несправедливо? - Запитав чернець.
     - Він колись сам вбив чоловіка і молив Господа, щоб відробити цей гріх самому винести це страждання. Бо совість мучила його.
     А вершник за своє грошолюбство вбив людину і тепер мучений совістю, вирішив піти в монастир.
     Нічого в світі немає того щоб Господь не допустив, але допускає для наставляння і розуміння причини всіх подій, щоб люди змінились на краще.

Притча про образу

   Учень запитав вчителя:
    – Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Допоможи і мені бути таким.

   Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
    – Якщо ти на кого-небудь розсердишся і затаїш образу, – сказав учитель, – то візьми цю картоплину. З одного її боку напиши своє ім’я, з іншого ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.
    – І це все? – Здивовано запитав учень.

    – Ні, – відповів учитель. Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І кожного разу, коли на кого-небудь образишся, додавати в нього картоплю.
Учень погодився.

   Пройшов певний час. Пакет учня поповнився ще кількома картоплинами і став уже досить важким. Його дуже незручно було носити з собою. До того ж та картопля, яку він поклав на самому початку стала псуватися. Вона покрилась слизьким гидким нальотом, деяка проросла, деяка зацвіла і стала видавати різкий неприємний запах. Учень прийшов до вчителя і сказав:

   – Це вже неможливо носити з собою. По-перше пакет занадто важкий, а по-друге картопля зіпсувався. Запропонуй що-небудь інше.

   Але вчитель відповів:
    – Те ж саме, відбувається і в тебе в душі. Коли ти, на кого-небудь злишся, ображаєшся, то у тебе в душі з’являється важкий камінь. Просто ти це відразу не помічаєш. Потім каміння стає більшим. Вчинки перетворюються на звички, звички – в характер, який народжує смердючі пороки. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він занадто важкий, щоб носити його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати весь цей процес з боку. Кожен раз, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.

Притча
Зміцнюй віру

Один старий і дуже мудрий китаєць сказав своєму другові:
- Розглянь кімнату, у якій ми перебуваємо, трохи краще і постарайся запам’ятати речі коричневого кольору. 

У кімнаті було багато чого коричневого, і друг швидко впорався із цим завданням. Але мудрий китаєць  запропонував йому інше завдання:

- Заплющ-но очі свої і перерахуй усі речі… синього кольору! Друг розгубився і обурився: 

- Я нічого синього не помітив, адже я запам’ятовував за твоєю вказівкою все коричневе!
На що мудрий чоловік відповів йому: 

- Розплющ очі, озирнися, адже в кімнаті дуже багато синіх речей. І це було чистою правдою. 

Тоді мудрий китаєць продовжив: 

- Цим прикладом я хотів тобі показати правду життя: якщо ти шукаєш у кімнаті речі тільки коричневого кольору, а в житті – тільки погане, то ти будеш  помічати виключно їх, і тільки вони будуть тобі запам’ятовуватися. Затям: якщо ти шукаєш погане, то ти обов’язково його знайдеш і ніколи не помітиш нічого гарного.
Очікуючи найгіршого, ти не бачиш  у житті те найкраще, що в ньому насправді є. Якщо чекаєш поганого, то ти його й отримуєш. І навпаки. Можна придбати таку силу духу, завдяки якій будь-яка стресова, критична ситуація в житті буде мати і позитивні сторони.

Книга "Дарите любовь. Дневники государыни императрицы Александры Федоровны Романовой"

Це книга про любов і шлюб.  Книга листів і щоденникових записів Олександри Федорівни. Щоденники було написано англійською мовою і зібрано монахинею Нектарією. Імператриця говорить про себе сама, ці записи не призначались для опублікування і писались таємно. 

Книгу можна завантажити тут

Поліна Санаєва

Жінка і її жіночність

Все, що ми виграли, посиливши жінок, ми втратили - послабивши чоловіків.
Я не знаю, за що там боролися феміністки, які, за чутками, так і не перемогли, але мені все це не потрібно. Люди, я ж жінка! Тільки жінка. У мене вузькі зап'ястя, вузькі щиколотки і велика різниця між талією і стегнами, вже не кажу - грудьми. Її видно очима, але на дотик вона ще вірніше. Чого можна від мене вимагати? За що мене треба лаяти?

У мене все так, як придумала природа для жінок: де треба - вузько, де треба - широко, де треба - западинка, де треба - горбик. Це для чоловіка, це для дітей. Я частина пазла. Все підігнано і змазано. Треба збігтися, і воно запрацює. Тільки не вимагайте від мене інших функцій! Дивіться, як красиво, коли я заколювали волосся нагору, а одна пасмо вибивається ... На мені парфуми пахнуть краще, ніж вони замислювалися автором, на мені браслети дзвенять як обіцянку радості. І ця обіцянка виконується.

І не потрібна мені зарплата, така ж як у чоловіків, я взагалі не хочу працювати. Я хочу бути вдома, і щоб був час на посмажити м'ясо і на подивитися у вікно. У мене шовкова шкіра, волосся і душу. З цього котрий рік не виходить нічого залізного. Все це тільки горить добре. Горить, але не загартовується. Чи не стає твердішою. Потрещіт, охолоне, наросте нове і знову прагне не рівних прав, а шовкових простирадл.

Ну немає в мені таких матеріалів і речовин з яких можна кувати твердий характер і життя, повне звершень. Я не можу бути сама по собі. Я зроблена для когось. З ребра, ключиці, з куприка, плювати, не знаю! І відчуваю себе так, ніби в мені менше кісток, ніж треба, щоб твердо стояти, швидко ходити, високо стрибати і махати руками: "Я! Я!" Я краще піду сяду в крісло, накрити ковдрою. Або поцілую дитини. Або обійму мужика.

Чому там вчили в Смольному? Мовам, танцям і варення варити? Я хочу варити варення. Іноді мовчати, іноді говорити, іноді базікати. Навіщо мені треба стільки всього знати, щоб жити?!! Чому недостатньо талановито відчувати, вміти любити, бути тим м'яким, у що можна сховатися? Просто бути.

І не хочу я говорити ні собі ні іншим: "я впораюся, я розберуся!" Я хочу впадати в паніку, в обморок, відключатися, щоб прокинутися, і щоб мені сказали: "вам не можна хвилюватися, вам потрібно відпочивати ..." Тому, що мені й правда потрібно відпочивати. І взагалі, горизонтально мені комфортніше. І не треба мені просування, мені потрібен новий ліфчик на тоненьких бретельках мереживних. І панчохи зі швом.

А всі ці конференції, всі ці доповіді про те як важко бути жінкою в сучасному світі! Ну що за хрень?! Що за ігри? Неважко бути жінкою, якщо не соромишся нею бути. Хтось мене Гордує, скаже, що я - зовсім! .. Так, я зовсім. Я більше не можу бути жінкою в сучасному світі, де треба бути сильною, де треба освоювати грандіозні можливості, відбиті суфражистки у світу чоловіків. Де треба кусатися, пропонувати себе, просувати себе, піаритися, і по ходу ще вміти підчепити чоловіка. А потім утримувати його. Боротися за нього. Дзвонити суперницям. Інтригувати. Вигравати у тендерах, пред'являючи свої достоїнства. А потім пред'являти його, як символ успіху і знак, того, що ти відбулася. І в цьому теж.

Я відбулася тільки в одному. Я вмію його любити. Я вмію бути дружиною і матір'ю. Я вмію бути чесною. Для щастя мені вистачить, щоб мене любили. Мені вистачить можливості спати ночами в тій виїмки у нього на плечі, яка теж частина пазла.

Але в 21 столітті цього завжди недостатньо. І я не можу більше триматися, я падаю ...

 Полина Санаева

В этом вся женщина

Иногда хочется быть такой женщиной-женщиной,

Звенеть браслетами,

поправлять волосы,

а они, чтоб все равно падали,

благоухать Герленом,

теребить кольцо,

пищать «Какая прелесть!»,

мало есть в ресторане,

«мне только салат».

Не стесняться декольте,

Напротив, расстегивать

Совсем не случайно,

Верхнюю пуговочку.

Привыкнуть к дорогим чулкам,

И бюстхалтеры покупать

Только «Лежаби».

Иметь двух любовников,

Легко тянуть деньги,

«ты же знаешь — я не хожу пешком»,

«эта шубка бы мне подошла»...

Не любить ни одного из них.

«И потом в гробу

Вспоминать Ланского».

А иногда хочется быть интеллигентной дамой,

Сшить длинное черное платье,

Купить черную водолазку,

Про которую Татьяна Толстая сказала,

Что их носят те, кто

Внутренне свободен.

Если курить, то непременно с мундштуком,

И чтоб это не выглядело

Нелепо.

Иногда подходить к шкафу,

Снимать с полки словарь,

чтоб только УТОЧНИТЬ слово,

говорить в трубку: «Мне надо закончить статью,

сегодня звонил редактор»,

Рассуждать об умном на фуршетах,

А на груди, и в ушах чтоб

— старинное серебро

С розовыми кораллами

Или бирюзой.

Чтоб в дальнем кабинете

По коридору налево

сидел за компьютером муж-ученый,

Любовь с которым

Продолжалась бы вечно.

Чтоб все говорили

«Высокие отношения».

Чтоб положив книжку

на прикроватный столик,

перед тем, как выключить свет в спальне,

он замечал:

Дорогая, ты выглядишь бледной,

Сходи завтра к профессору

Мурмуленскому.

Непременно.

А иногда просто необходимо быть

Холодной расчетливой сукой.

И большой начальницей,

Чтоб все в офисе показывали пальцем

И так и говорили новеньким:

Она холодная расчетливая сука,

Пойдет по трупам.

Ну, зачем так грубо?

И зачем же сразу «по трупам»?

А вы, девушка уволены...

«Кажется я ясно ставила задачу»,

Называть красивых секретарш

«дурочками»,

Прямо в глаза.

Не потому что дурочки,

а потому, что красивые.

Топ-менеджерскую зарплату

Тратить на элитную косметику,

И чтоб золотых карт миллион,

С сумасшедшими скидками...

Коллекционировать современное искусство,

Развешивать его

По голым стенам в кабинете

И в огромной пустой квартире,

Где на сушилке на кухне

Одна чашка, одна ложка

И две табуретки

у барной стойки.

Говорить мужчине:

Жалкий неудачник,

То есть нет — лууууууузер.

Утвержать, что мастурбация

— дело всенародное,

И спать с котом,

(«он же член семьи!»),

Которого кормит домработница.

А иногда хочется быть такой своей для всех

В доску.

С короткой стрижкой,

И красить волосы, губы и ногти оранжевым,

И ходить в больших зеленых ботинках,

С индийской сумкой-торбой,

С наушниками в ушах,

С веревочками на запястье,

Все время везде опаздывать,

Вопить в курилке:

«Я такую кофейню открыла!»,

«Вы пробовали холотропное дыхание? —

Отвал башки!»

И чтоб аж дым из ушей.

Захлебываться от впечатлений,

Не успевать спать,

Собираться на Гоа

В феврале.

Сидеть в офисе за «маком»,

Вокруг чтоб все увешано

разноцветными стикерами

с напоминаниями: «придумать подарок Машке»,

«напомнить Витьке про ужин в среду»,

«купить новые лыжи».

На рабочем столе чтоб фотографии детей

В бассейне и в океане,

Портреты собаки — лабрадор (почившей),

И бородатого мужчины в странной желтой шапочке.

Быть всю жизнь замужем

За одноклассником,

Который за двадцать лет, представьте

Так и не выкинул

Ни одного фортеля.

Да еще и мирится со всеми этими

Друзьями, вечеринками, транжирством

И немытой посудой.

«Ты заедешь за мной в восемь?»

«Конечно, зая».

А иногда хочется побриться на лыску,

И повязать платочек,

Вымыться в бане хозяйственным мылом,

Но пахнуть какими-нибудь

Травками,

Полынью там, или мятой.

Научиться молиться,

Читать жития святых,

Соблюдать посты,

Назвать сына Серафимом,

Подставлять, хотя бы мысленно,

другую щеку,

«Ты этого хотел. Так. Аллилуйя.

Я руку, бьющую меня

— целую».

Излучать доброжелательность,

И чтоб ненатужно так

Сиять от унутренней хармонии.

Принести из церкви святую воду в баллоне,

Поставить ее в холодильник,

И когда муторно на душе

Умываться ею

И советовать мамашам,

Что если у ребенка температура,

Достаточно просто сбрызнуть,

И чтоб это действительно помогало.

А еще ужасно хочется пойти в официантки,

Купить накладные ресницы,

И полное

Собрание сочинений

Дарьи Донцовой.

Научиться ходить на каблуках

Флиртовать с посетителями,

Чтоб они больше

Оставляли на чай,

Говорить: а вот попробуйте еще «карпаччо»,

Уж очень оно у нас замечательное.

Ходить в кино,

Копить на машину.

Бросить бармена,

Закрутить с поваром-итальянцем,

Висеть на доске почета,

Как работник, раскрутивший максимальное число лохов

На дорогое французское вино,

Которое, они сроду не отличат,

От крымского.

Пить сколько хочешь горячего шоколада

Из кофе-машины,

И уже разлюбить греческий салат.

А что мы имеем на деле?

Пока только

Черную водолазку.