Книги сучасних українських письменників для підлітків


Книги сучасних українських письменників для підлітків

Книги сучасних  українських 
письменників 
для підлітків




Оксана ДУМАНСЬКА «ШКОЛЯРКА З ПЕРЕДМІСТЯ» 
Розповідь про старшокурсницю, яка знаходить свій щоденник, і перед її очима постають картинки шкільного життя у провінції. Перше кохання, відсутність поряд батьків, розчарування, злі язики та плани на майбутнє – усе це хоч вже не по-дитячому наївно, проте чисто та відверто.







Сергій ГРИДІН «НЕ ТАКИЙ» 
Розповідь про підлітка, який страждає від зайвої ваги та зневажливого ставлення з боку друзів, учителів, однолітків через свій м’який характер. Окрім того, Денис переживає травму, коли сім’ю залишає батько… Дуже відверта книга про життя підлітків, яким воно є…






«МАМА ПО СКАЙПУ» (Антологія оповідань)
Непроста книга для прочитання. Емоційна. У ній йдеться про вимушену розлуку батьків зі своїми дітьми через необхідність податися на заробітки. Таких дітей називають соціальними сиротами або сиротами при живих батьках. І начебто все це для них, для їхнього майбутнього, а відсутність материнського тепла і батькової підтримки пережити ой як нелегко.

Ірен РОЗДОБУДЬКО «АРСЕН» 
13-річний Арсен опікується мамою, адже тато пішов із сім’ї. Під час канікул йому не хочеться залишатися в місті, і хлопець вирушає у село. Там йому випадає багато чого зрозуміти, усвідомити, подолати образу на батька, ревнощі до малої сестрички і навіть… закохатися. Підліткова книга про дорослі проблеми…






Оксана САЙКО «КАВ’ЯРНЯ НА РОЗІ» 
«У світі «Кав’ярні на розі» все ніби просто і приземлено, але атмосфера дуже нагадує казкову, адже від кожного столика і горнятка кави віє загадкою, яку нестримно хочеться розгадати. Там сидять люди, які п’ють каву та їдять грибну юшку.







Оксана ЛУЩЕВСЬКА  «ІНШИЙ ДІМ» 
Повість «Інший дім» розказано вустами двох оповідачів: 10-річної Полі та її старшого брата Арчі.
Метафору, яка є назвою повісті, добре використано і розкрито у тексті. З одного боку, йдеться про новий, інший дім матері Полі й Артема, яка, поїхавши працювати до Америки, залишилася там жити, вийшла заміж і, як дізнаються герої усередині книги, незабаром матиме також нову дитину. З другого боку, чимало уваги приділено «старій» оселі, де живуть Поля й Артем з батьком: їхній дім дуже змінився через мамин від’їзд, став немовби іншим, чужим спершу і справді своїм – у кінці книги. Своїм, бо обидва герої обирають його свідомо, зважено і самостійно, принаймні, на це натякає фінал.

Великдень, Пасха. Таємниці слів.

Таємниці слів. Великдень, Пасха.

Слово “пасха”, точніше “песах” – гебрейське (іврит, староєврейська мова), і перекладається буквально як “перескочення”, “перехід”, “вирятування”.
З часів Старого Завіту пригадувало воно історичну подію, коли Ангол Господній, знищуючи первенців в Єгипті, обминав, або ж "перескакував" єврейські доми, в яких одвірки були змащені кров'ю пасхального ягнятка – символу грядущої жертви Сина Божого за гріхи людські. Означало воно перехід, урятування, перескочення Ізраїля, народу Божого, зі стану єгипетського рабства у стан вільних жителів обіцяного краю, землі обітованої. Означало воно й майбутню, Новозавітну Пасху: прийдешній перехід, вирятування, “перескочення” народу віри,  вірних послідовників Христа з духовної країни рабства гріха у вільний стан Землі Обіцяної – країни свободи духа.

З тих пір щорічно чотирнадцятого нісана в кожній єврейській сім'ї готували запечене ягня на згадку про милість Божу до них. Так святкували Пасху в часи Старого Завіту. Старозавітні пасхальні ягнята, як і інші тварини, яких приносили в жертву, слугували прообразом справжнього Викупителя, Який поніс покарання за наші гріхи на Голгофському хресті.

Виникає логічне питання - якщо євреї заради спасіння від згуби в ту далеку ніч споживали запечене ягня і змащували кров'ю одвірки, то як нам сьогодні стати причасниками спасіння від наших гріхів? Відповідь є. Пасха Нового Завіту - це Вечеря Господня, під час якої ми споживаємо хліб і вино, які є символами Тіла і крові нашого Господа Ісуса Христа. В Євангелії від Іоанна 6:53,54 написано: "І сказав їм Ісус: "Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського, й пити не будете крові Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає, та кров Мою п'є, той має вічне життя, - і того воскрешу Я останнього дня".

Першу новозавітню Пасху Ісус споживав з Своїми учнями під час Таємної Вечері.
Згадуючи події Таємної Вечері варто зазначити, що Христос спочатку спожив з учнями старозавітню Пасху - запечене ягня, і після цього запровадив новозавітню - хліб і вино. Беручи до уваги той факт, що під час святкування Пасхи у євреїв вдома сім днів не мало бути нічого квашеного, Господь з учнями споживав хліб без дріжджів та вино, яке ще не зазнало бродіння, тобто чистий виноградний сік, що є символами безгрішного тіла і крові Ісуса Христа. Таку Пасху запровадив Господь, і таким чином святкують її християни.

У Святому Письмі досить докладно описано святкування новозавітньої Пасхи, але немає жодної згадки про паску, писанки - головні атрибути традиційного святкування. Звідки ж це тоді в християнстві?

Однією з давніх язичницьких релігій, що справили великий вплив на формування релігійних поглядів жителів Київської Русі, був культ Тенгрі. Він був поширений у степових народів - тюрків, гунів, монголів. Останні протягом 250 років (з 1236 до 1480 рр..) панували над Київською Руссю, повпливавши на її звичаї. І ось "... великим святом у тенгріан вважався прихід весни. А за традицією воно відзначалося 25 березня. Відомо, що до цього дня тенгріани пекли паски. Паска уособлювала чоловіче начало. В Індії та в багатьох інших країнах його символом був фалос. Тенгріанскій пасці надавалася відповідна форма, поряд  клали два пофарбованих яйця.



Олександр Пономарів
Культура слова: мовностилістичні поради

Великдень, Пасха
Слово Пасха в словнику за редакцією Б. Грінченка відсутнє, у тлумачному 11-томному «Словнику української мови» та в «Російсько-українському словнику» подане з різними обмежувальними позначками. В українській та інших слов’янських і неслов’янських мовах слово Пасха вживають для позначення відповідного єврейського свята.
Від Пасха утворено українське паска — «солодкий білий хліб, що його випікають до Великодня». А весняне християнське свято воскресіння Христа зветься в нашій мові Великдень (р. відм. Великодня), що й засвідчено в усіх словниках української мови і підтверджено численними ілюстраціями з творів красного письменства. Напр.: «На Великдень на соломі, Против сонця, діти Грались собі крашанками» (Т. Шевченко); «Тіснота як у церкві на Великдень! І протовпитися не можна» (І. Нечуй-Левицький); «Вечір за вечором просиджували вони з Гафійкою у прибраній, як на Великдень, хаті» (М. Коцюбинський). До Великдень є прикметник великодній: великодні дзвони, великодні крашанки тощо. Порівняймо назви Великодня в інших мовах: п. Вєльканоц (Велика ніч), гр. Ламбрі мера (Світлий день).

video video

                                       

Найдовша скоромовка українською мовою

Найдовша скоромовка
Анастасія Смєхова
ПРО САДІВНИКА ТА ПИЛИПОВУ РОДИНУ
        У четвер четвертого числа за чверть четвертого дня у центрі столиці садівник роз - садівникувався. Та так розсадівникувався, що разом із садом роз висадив ще й сад азалій, сад каприфолій та розарій у садочку навпроти потім ще навпроти, та ще навпроти. Там, де росла липа біля Пилипа, який жив із Пилипицею та пилипилинятами. Як раз із пилипилинятами у цей час пиляв Пилип поліна з лип. Притупив пилку Пилип. А потім Пилип і Пилипко поливали липки. Виросли липки й у Пилипа, й у Пилипка. А Пилипиця напекла пироги перепечені, перцем переперчені. Бо була засмучена, змучена, та вимучена тим, що всю ніч миші в шафі шаруділи, шість шарфів шерстяних з`їли. І хотіла влізти в шафу кішка, там де шурхотить у шафі мишка. Але мишка раз прийшла до кішки, уклонилась кішці в ніжки, кішці – смішки, мишці – нітрішки. Та обидва потім так вимокли перемокли під жахливою зливою під кущем, з жуком та джмелем,  що здружилися. Тому був собі коточок, украв собі клубочок – та й сховався в куточок. А Пилипиха плакала-неплакала, їй плакати – нема коли. Та так з відчаю, що шарфи з’їли, голосила переголосила, що заболіло горло в господині, бо багато говорила, переговорила, перенаговарювала на мишку, кішку, й сусідську кішку й мишку, та ще й шишки на сосні та шашки на столі. І побігла стежинами, поміж ожинами, туди, де у діброві - дуби, під дубами - гриби, трава - між грибами, хмарки - над дубами. Й млин стоїть, скоро не вистоїть. Там є собі макітра, що переполумакітрилася на маленькі переполумакітренята. І є собі цебер, що переполуцебрився на маленькі переполуцебренята. І всі вони догори з крупою. Прилетіли горобці – говорили про крупці; не про крупці, не про крупицю, а про крупячко. От і набрала Пилипиця на млині борошна та крупячка жменями й торбинами. А на пагорбі одна торба впала та котилася з високого горба, в торбі паляниця Пилипу й Пилипиці. Пилип знизу верещить, Пилипиця зверху пищить, торбина тріщить. Одначе котилася вона, не перекотилася, тріщала та не тріснула. Як раз у цей час їхала Хима до Максима візком-тарадайкою; тарадайка торохкоче, сива кобила везти не хоче. Бо підкова клокоче. Наче лелека до лелеченят летіла й клекотіла. От біля тарадайки з її хазяйкою й спіймала Пилипиця торбицю, яка лавірувала лавірувала та невилавірувала. А поруч чорно-білий чорногуз у болото чорне вгруз і чапля сохла, чапля чахла, чапля здохла. Дорогою Пилипиця зупинилася біля броду, біля саду, там де бабин виоран город. Де барабанять по городу бараболя та горох. А горох у городі виріс небувалий, одначе горобці город пограбували. Одне втішило, що бабин біб розцвів у дощ. Буде бабі біб у борщ. Набрала й бобів собі господиня, й гороху. А трохи далі в горішнику горішенька горішками обвішана. Обтрушують горішки Орішка та Тимішка. Попросила в малих малу жменю малих горіхів для милих своїх малих. Їхній батько Гриць ніс горіх через поріг. Став на горіх, упав на поріг. Тому що всю ніч пильно поле пильнував, перепелів полював. А Пилипиця згадала, як приснивсь сьогодні сон сусідці, що приніс їй сусіда сік з суниці. То вона вже за суницю не питала, лише горіхів повну жменю набрала. Й побігла знов Пилипиця поміж ожинами назад стежинами додому, щоб напекти для синців-молодців свіженьких млинців, пироги ж були - перепечені, перцем переперчені. А вона ж, мов та квочка, що ходить коло кілочка, водить діточок коло квіточок, над своїми синами носиться без устану. Тому за годину були у печі смачні та гарячі пшеничні калачі. Зі свіжою ожиною, бабиними бобами, горохом та сиром з горіхами з орішника, що збирали Тимошка й Оришка. І хвалили молодці ті млинці на молоці і гарячі калачі, що пеклися у печі. Коржі – з медом, коржі – з маком, і смаженя – з пастернаком, і галушки – з лютим перцем, господиню з добрим серцем, що ще й сусідам усім за спасибі дала ще й хрону, дала риби, маківку – до мачини, перченятко – до перчини. А потім чорним вечором пригощала й синів, й гостей чаєм з печивом. А дідусь Опанас купив ананас. Кликав: приходьте до нас – почастуємо вас. А Пилипиця стільки наготувала переготувала, що не до ананасів їй було, і вона кликала перекликала усіх сусідів, та їхніх сусідів із сусідніх дворів до себе, та накликала усе місто. Їли, їли не переїли, та ще й на завтра лишилося. Був бик тупогуб тупогубенький бичок, у бика біла губа була тупа. Тож дісталося і йому ласощів з Пилипихиного стола.
Отже, хочеш їсти калачі – не лежи на печі! От такий вийшов бенкет на весь світ, а все через того садівника, що розсадівникувався своєю розсадою роз.