Розділові знаки при узагальнювальних словах

Після узагальнювального слова або словосполучення перед переліком однорідних членів речення ставиться двокрапка (зрідка –  тире), наприклад: 1. І здається, що пропахло все хлібом навкруг: сад, подвір’я, ластівки, навіть річка і луг... (В. Сторожук). 2. Не ваблять міста кам’яні простори, магнітом тягне батьківська земля: ліси, долини, рідні косогори, блакитна річка, золоті поля (М. Дорош). 

            Примітка. Якщо після узагальнювального слова стоять слова а саме, наприклад, тобто, як-от тощо, то перед ними ставиться кома, а після них – двокрапка: У лісі діти назбирали багато різноманітних грибів, а саме: боровиків, лисичок, підберезників, сироїжок.

Після переліку однорідних членів перед узагальнювальним словом ставиться тире, наприклад: 1. Люди, трави, дерева, овіяні тишею води, стебелина зела та безмірно далекі світи – все під місячним сяйвом стамовує в трепеті подих, люди, трави й дерева стають наче рідні брати (М. Луків). 2. Дуби похмурі й мовчазні, березки світлі і веселі, і рясту першого пастелі у чорнолісій глушині – усе таке святе мені... (М. Луків).

Якщо однорідні члени ідуть після узагальнювального слова і не закінчують речення, то перед ними ставиться двокрапка, а після них – тире, наприклад: 1. І все воно разом: і квіти, і картини – створювали затишок, від усього віяло обжитістю (В. Кобець). 2. Вона мріяла –  про те, як вони всі разом: тато, мама і вона – пройдуться по вулиці (Л. Степанова). 3. Всюди: і на вулицях, і круг стадіону, і обабіч дороги до заводу – росли молоді осокори, клени й каштани (В. Собко).

Однорідні і неоднорідні означення

Однорідними треба вважати означення:

    1.  Коли вони характеризують предмет з одного боку (при переліку різновидів предмета) або вказують на ознаки предмета одного порядку (позитивні чи негативні, колір, розмір, форма, смак тощо). Наприклад: І кавуни гойдаються на плоті, мов дітвора в рябих, смугастих сорочках (М.Стельмах).

    2.  Коли наступні означення підсилюють, уточнюють попереднє.  Наприклад:  Сиві, аж чорні хмари стрімголов летять до далекого обрію (М.Лазорський).

3.  Коли означення є художніми (епітетами).   Наприклад:  1.Торкну гілля – і заіскриться дзвінкий, веселий краплепад (Л.Семко). 2.Рівна, прозора, проста до геніальності нота з’єднує віки (Ю.Яновський).

4.  Два означення, якщо перше з них є непоширене, а друге – поширене (виражене прикметниковим або дієприкметниковим зворотом).   Наприклад:  1.Ходімо в ліс. Там нас дерева ждуть, іще живі, людиною не страчені (В.Кобець). 2. Вийшла з лісу олениця з оленятком на тонких, зранених об гостре каміння ногах (В.Кобець).

5.  Коли вони стоять після означуваного слова.   Наприклад:   1. Світ пахучий, сонячний, зелений палахкоче, мерехтить в очах (Л.Талалай). 4. Вниз голівки свої пишні нахилили квіти ніжні, нерозважні, безпривітні (Г.Чупринка).

Неоднорідними виступають означення:

1.  Якщо вони характеризують предмет з різних боків (колір і форма, матеріал і розмір, якість і місцезнаходження тощо). Такі означення, як правило, виражені прикметниками різних лексико-граматичних розрядів (сполученням якісного і відносного, якісного і присвійного), оскільки вони передають різнопланові характеристики предмета чи явища.

     Кожне попереднє з неоднорідних означень стосується всього подальшого словосполучення, а не безпосередньо означуваного слова.

     Між неоднорідними означеннями коми не ставляться.

Наприклад:  1. Зелений кучерявий килим споришу рівно постелився майже до порога. (М.Потупейко). 2. Небокрай спалахне від ранкових багряних пожеж (Д.Луценко).

2.  Якщо одне з них виражене займенником, а друге – прикметником або дієприкметником. Наприклад:  1.Віра в рідну твою Батьківщину починається з віри в людину (В.Забаштанський). 2. А яблука цупко тримались своїх посірілих гілок (М.Бучко).

3.  Якщо означення виражені прикметником і дієприкметником.   Наприклад:  1. А посивіла мамина любов за юністю простреленою плаче...(В.Козак).  2. По чистому небу пропливали легенькі замріяні хмаринки (Ю.Мушкетик).

4.  Якщо спочатку йде поширене означення (виражене прикметниковим або дієприкметниковим зворотом), а потім непоширене.   Наприклад:  1. З навстіж відчинених високих дверей густу оксамитну темряву безуспішно намагалися пронизати восково-запашні вогники свічок (М.Потупейко). 2. Сини не повертаються до хати, до рідних серцю дорогих осель (В.Лазаренко). 

Розділові знаки в реченнях з однорідними членами

Між однорідними членами речення ставиться кома:

1. Якщо однорідні члени речення з’єднані безсполучниковим зв’язком, наприклад: 1. Так пахнуть у лугах сіна медово, густо, тепло (Н. Гнатюк). 2. У прозорих ранках, в росяних серпанках, в шепоті  колосся, пісні солов’я, в зоряній розмові, в лагідному слові мову материнську ніжну чую я (Н. Погребняк).

2. Якщо однородні члени з’єднані повторюваними єднальними чи розділовими сполучниками і...і (й...й), ні...ні (ані...ані), або...або, то...то, не то...не то, чи...чи, чи то...чи то тощо, наприклад: 1. Тонкостеблі василечки, і любисток, і шавлію коло хатнього крилечка до схід сонця я посію (Г. Чупринка). 2. Зрідка понад вагонами загупали чиїсь то повільні, то швидкі кроки (М. Потупейко). 3. Півень чи то зітхнув, чи то глухувато кахнув, сердитий і невдоволений (Є. Гуцало). 4. Не руйнуймо ні веж, ні людської душі височин! (В. Рабенчук).

3. Якщо однорідні члени з’єднані протиставними сполучниками: а, але, однак, зате, проте, та (= але), наприклад: 1. Письменницький вік вимірюється не роками, а написаними книгами (М. Рябий). 2. П’ють руна силу сонячну щоденно, але вночі про неї забувають (О. Лященко). 3. Серце марно втішати оманами – мрії гарні, проте неживі (Ю. Сегеда).

4. Якщо частина однорідних членів з’єднана безсполучниковим зв’язком, а частина – повторюваними  сполучниками, наприклад: 1. Духмяне сіно пахне літом, медовим чебрецевим цвітом, і м’ятою, і материнкою, і полиновою гірчинкою (М. Луків). 2. Мальки то спиняються, завмирають, то линуть за невловною мелодією течії, зникають на глибині, то знову повертаються назад (Є. Гуцало).

5. Якщо однорідні члени речення з’єднані сполучниками попарно, то кома ставиться між парами, наприклад: 1. Я схлипую схвильовано й сміюся, цілую руки мамині святі і все до неї лагідно тулюся...Чи є ще більше щастя у житті?! (Л. Семко). 2. Заграють бандура чи гуслі, дутар чи цимбали, зойкне трембіта... (В. Козак).

6. Перед другим з парних сполучників не тільки ... а й (не тільки ... але й), як ...так і, не так ... як, хоч ...але (та), не скільки ...стільки,  які з’єднують однорідні члени речення, наприклад: 1. Сліпа завірюха думок уже крутиться не тільки в голові, але й навколо неї (М. Стельмах). 2. Так сонце било в очі, мовби там, у небі, на безмежному полі після смертельно-гарячих жнив зібрано не так сніпок хліба, як сніпок вогню (Є. Гуцало).

7. Перед приєднувальними сполучниками і, та й, ще й, та ще, а також, а то й, що приєднують до попередніх членів речення ще один компонент, який виник у свідомості мовця пізніше, уже в процесі мовлення, наприклад: 1. А вночі візьмуть вогонь із собою, та ще гармошку (Є. Гуцало). 2. Змахнувши крильми, снігур вилетів на самісінький блідо-зелений гострий пагін, і вже на ньому всівся (Є. Гуцало).

Тире між однорідними членами речення ставиться тоді, коли вони з’єднані безсполучниковим протиставним чи зіставним зв’язком або другий з них виражає причину, наслідок, раптову зміну подій, наприклад: 1. Сховав кажан нічну велику тишу не в темнім лісі – в себе під крилом (Г. Чубач). 2. Сумним бузок стає під вечір – не може ранків призабуть (Г. Чубач). 3.  Знов Коцюбинський кличе на поріг. Не тільки в хату – в мудрість ясночолу (П. Головатюк).

Між поширеними однорідними членами речення, якщо в середині хоч би одного з них є коми, ставиться крапка з комою, наприклад: Отакого вечора, навесні, по-новому починаєш розуміти, яке тобі все дороге – й тихе, задумане село, що озивається бадьорими молодими голосами, в яких теж звучить весняна свіжість; і дух зволоженого ранковим дощиком чорнозему; і гіркуватий запах черемхових заростей, од яких віє холодком, які чомусь викликають у тобі спогади про дитинство; і теплі, приязні вогники зірок у темній голубизні неба... (Є. Гуцало).

Між однорідними членами речення кома не ставиться:

1.                  Якщо однорідні члени речення з’єднані єднальними або розділовими одиничними сполучниками  і (й), та (= і), або, чи,  наприклад: 1. Весело і з ляском серед ночі полум’я гуляє по гіллю (С. Чернілевський). 2. Рідна мова бере свій початок в рідній хаті від тата і мами (В. Сторожук). 3. На клумбі чи на грядці росли квіти (Є. Гуцало).

2.                  Якщо два непоширені однорідні члени з’єднані повторюваними сполучниками і...і, ні...ні і становлять стійкий вислів, як-от: і сміх і гріх, і так і сяк, і вдень і вночі, і туди і сюди, ні туди ні сюди, ні світ ні зоря, ні се ні те, ні слуху ні духу, ні риба ні м’ясо, ні живий ні мертвий, ні в тин ні в ворота, ні пуху ні пера тощо, наприклад: 1. А піч так і не вистигала ні вдень ні вночі, бо це ж скільки треба було наварити, нагодувати!.. (Є. Гуцало). 2. Все у мене: і батькове „сину”, і світанки, й вечірня пора... Але якось почув собі в спину: «Багатій! Ні кола ні двора...» (А. Бортняк). 3. Волоока дівчина стовбичила за моєю спиною ні в сих ні в тих (Є.Гуцало). 

Розділові знаки при вигуках та словах-реченнях

       

Вигуки виділяються комами, якщо вимовляються без особливого підсилення. Якщо ж вигук вимовляється з виразною окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику, наприклад: 1. О, як цей світ очистити від скверни, як захистити від безглуздих втрат! (В. Сторожук). 2. Гей, сідлаймо коней, козаченьки милі, гей, ходімо, браття, волю боронить! (С. Литвин). 3. Ех, життя! Усі ми в ньому – учні, спішимо новий пізнати день (В. Кобець).

Примітка 1. Кома не ставиться після ну, ой, ох, ах тощо, якщо вони вживаються для підсилення: Ну що прекрасніш є, як сонце сходить? (Д. Пічкур).

Примітка 2. Комою не виділяються підсилювальні частки о, ой,  які стоять перед звертанням, якщо вони інтонаційно тісно зв’язані зі звертанням: О пісне, про Вкраїну розкажи – вона співає нині, а не стогне (В. Козак).

Примітка 3. Не відокремлюються вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, за яким іде звертання: Ой ти, Петруню, ой ти, серце, набери води у відерце (Народна пісня).

            Виділяються комами або знаком оклику (при окличній інтонації) так, ага, еге, авжеж, аякже, атож, гаразд та ін., заперечне слово ні, підсилювальна частка що ж, якщо після цих слів йде речення, яке розкриває їх зміст, наприклад: 1.  Еге ж, напевне, зерно легше відділити від полови, аніж правду від кривди (М. Стельмах). 2. Так, найперша в житті твоєму школа була в простій селянській хаті (А. Звірик). 3. Ні, не вмерла Україна, бо і не вмирала, під веселкою свободи над Дніпром заграла (Л. Пастушенко). 5. Що ж, народи по-різному позначають свій шлях (Л. Пастушенко).

Розділові знаки при вставлених конструкціях

Вставлені конструкції у реченні виділяються комами, тире або дужками залежно від того, як вони вимовляються.

1.             Якщо вставлена конструкція вимовляється з такою самою інтонацією, як і основне речення, то вона виділяється з обох боків комами (дуже рідко), наприклад: 1. Побачивши несподіваних гостей, хлопець не розгубився, як можна було сподіватись, а наче зрадів цій зустрічі, привітно засяявши великими синіми очима (Є. Гуцало). 2. Вона мовчить, «думаючи в собі», як сьогодні висловилась (Є. Гуцало).

2.             Вставні конструкції з обох боків виділяються тире, якщо вимовляються з підвищеною,  порівняно з основним реченням, інтонацією, наприклад: 1. Шевченко починається не з горя, Шевченко – уявіть собі! – не з горя, Шевченко – уявіть собі! – з любові, правдиво, як із березня весна (М. Стрельбицький). 2. Поруч – верстат, який вони вчора після зміни розібрали, а сьогодні домовилися скласти, замінивши одну – нарешті зроблену ними! – деталь (А. Звірик). 3. Осінній ліс. Холодна неба синь. Оса у шибку – де й взялася?! – б’ється (Н. Поклад).

3.              Вставлені конструкції здебільшого виділяються дужками. У такому випадку вони вимовляються зі зниженою інтонацією, наприклад: 1. У голубій воді, а це була справді голуба й чиста вода, підсвічена сонцем і високим полудневим небом (таку голубу воду Сашко бачив уперше в житті), відбивалися хмари, ближні модрини й кедри (В. Кобець). 2. ...Я не в минуле ці рядки пишу (минулі бурі дуба не зламають) і вірю, що його зелений шум, як і дитячий сміх, майбутнє мають! (В. Рабенчук). 3. Як ішли ми до базару (а до нього – далина), розмовляв зі мною батько, як з дорослим, – дивина! (В. Рабенчук).

Розділові знаки при вставних конструкціях

Вставні конструкції в реченні виділяються комами.

            Одні і ті самі слова можуть уживатися то в ролі вставних (не виступають членами речення), то в ролі членів речення (найчастіше присудків чи обставин), тоді вони комами не виділяються.

1. Бувало, дріб’язкове на путі долали ми разом в єдиній згоді (Д. Луценко). – Споконвіку це бувало – купальське свято наставало (М. Костін). 2.  Здається, про все, що говорить співрозмовник, він знає набагато краще (Р. Іваничук). ― Мені осіння ніч короткою зда­ється (Леся Українка).  3. Генерал, видно, був чимось не зовсім задоволений(О.Гончар). ―  Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву (І. Котляревський).

Важко буває розрізнити вставні слова і члени речення звичайно, нарешті, справді, дійсно.

Вставними ці слова бувають за таких умов:

1) звичайно в значенні “само собою зрозуміло": Звичайно, вовкулаки — це химери (М.Рильський); але: У комірчині звичайно [майже завжди] стояли бідони з молоком та висіли білі халати доярок (Григорій Тютюнник).

2) нарешті

Ø     Якщо служить для висловлення нетерпіння, незадоволення і под.: І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани (В.Сосюра).

Ø     Якщо наголошує, що член речення, при якому воно стоїть, завершує сказане або є останнім у переліку: Минають села, наче сни. І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани (В. Сосюра).

Ø     Якщо вказує на зв’язок думок, порядок викладу: Та й, нарешті, ви зможете дістати в нього належну консультацію” (з газети).

Якщо в реченні це слово в значенні “після чого-небудь” відповідає на питання к о л и?, то воно є обставиною часу і на письмі комами не ви­діляється: Матроси знов узялися за лопати. Під першим шаром спочатку глина і нарешті [після всіх зусиль, спроб] вугільний шар (3. Тулуб).  Нарешті  Василькові пощастило вхопитись за гілку (О.Донченко).

3) справді в значенні “правду кажучи”, “це правда": Справді, сонце встало й оглядало світ палаючим оком, а на степовому горизонті немов справді [насправді] зависла хмарка куряви (М.Коцюбинський).

4) дійсно , якщо означає впевненість мовця в достовірності інформації  (його можна замінити вставними словами: правда, достеменно, ясна річ, безсумнівно, без сумніву): Дійсно, він відмінний дизайнер! Дійсно, душа людська - темний ліс.  Як правило, слово «дійсно»  можна переставити в інше місце речення без спотворення його змісту:  Він, дійсно,  відмінний дизайнер! Душа людська, дійсно,  - темний ліс.

          Як прислівник слово "дійсно " має значення «насправді, справді, у дійсності»:  Документів у нього дійсно не було. Нам дійсно є чим пишатися. Усе це абсолютна правда, я і дійсно такий. Прислівник "дійсно" перенести неможливо, і на нього,  як правило, падає логічний  наголос (порівняйте: Я голодний. - Я дійсно голодний) .

Часом розрізнити прислівник і вставне слово дуже непросто. Це дійсно складний випадок . У спірних випадках питання про розстановку розділових знаків вирішує автор тексту.

Слова однак, проте бувають вставними тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності, у такому випадку  після них не треба ставити кому:

1.Сподівання мої, проте, не справдилися – до нас ніхто не вийшов (М. Рябий).  –  Ніяких звісток від Юрія не мала, проте була переконана, що він десь є (О. Гончар). Проте  спогади важкими брилами давили на груди (Д. Дереч).   2. Всесвiт, однак, нерухомим здається, якщо не рахувати  iстот, що надiленi здатнiстю власного розуму (М. Зеров ). ― Думка ця кружляла в Настиній голові, однак Настя стояла на одному міс­ці (М. Коцюбинський)

Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони комами не відділяються, наприклад: 1. З-під блискучого полотна випорскували пахучі іскри твердої, можливо тисячолітньої, модрини (В. Кобець). 2. Стелила племінниця, на диво гнучка і метка, як блискавка, дівчина років двадцяти (Д. Дереч). Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати» (О. Десняк). 

Якщо при вставних конструкціях є сполучники, які до них належать, то вони виділяються разом зі сполучником.  Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставна конструкція виділяється комами і цим самим відмежовується від сполучника, наприклад: 1. Як видно, надовго розгулялась хурдига (О.Гончар). 2. У небі веселка. А може, то стрічка з вінка нареченої, літу дарована? (Л. Семко). 3. Стоять верби, опушенi зелененьким листям, i, здається, чують сплески журавлиних сурем у пiднебессi (Є. Гуцало ). 4. Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно до­повнювало їх (О. Гончар).

Звернiть  увагу:   якщо   вставну   конструкцiю випустити,  то  сполучник   буде  зайвим.

Якщо два вставні слова стоять підряд, то вони одне від одного відділяються комою, наприклад: 1. І, на диво, здавалося, що й хата так само давно не спить, прислухається до чогось (Є. Гуцало). 2. Втім, може, то була Червона Шапочка, в якої хижий вовк з’їв бабусю? (А. Звірик).

Групи вставних слів за значенням

Відеоурок Вставні конструкції. Групи за значенням можна переглянути ТУТ.

Відеоурок Розділові знаки при вставних конструкціях можна переглянути ТУТ.

     1.    Виражають упевненість або невпевненість: безумовно, безперечно, безсумнівно, без сумніву, звісно, звичайно, видно, дійсно, ймовірно, очевидно, либонь, здається, може, можливо, мабуть, певно, напевно, певна річ, я певен, смію запевнити, ясна річ, правда, щоправда, правду кажучи, справді, розуміється, зрозуміло, само собою зрозуміло, очевидно, сподіваюся, гадаю, можна сказати, треба гадати тощо.

     2.    Вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, чую, бачу, по-моєму, по-твоєму, по-вашому, на мій погляд, на мою думку, на думку …, за висловом … , за вченням …, за повідомленням … , з погляду … , як відомо  тощо.

3.    Емоційна оцінка повідомлюваного (радість, задоволення, жаль, здивування, незадоволення): на щастя, на радість, на жаль, на сором, на диво, дивна річ, як на зло, як на гріх, як на біду, як на лихо, як навмисне,  слава Богу, нівроку, ніде гріха діти, грішним ділом , соромно казати, чого доброго, хвалити долю  тощо.

4.    Указують на зв*язок думок, послідовність викладу:  по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, зрештою, нарешті, отже, значить, таким чином, кінець кінцем,  взагалі, загалом, головне, до речі,  між іншим, крім того, зокрема,на додаток, наприклад, приміром;  однак, одначе, проте, навпаки  тощо.

5.    Указують на спосіб оформлення думок: словом, одним словом, іншими словами, коротше (інакше, чесно, м*яко, власне, правду) кажучи, сказати (признатися) по правді, ніде правди діти, можна сказати, так би мовити, грубо висловлюючись.

6.    Привертають увагу співрозмовника: чуєте (чуєш), бачите (бачиш, бач), розумієте (розумієш), знаєте (знаєш), вірите (віриш), послухайте (послухай),  погодьтесь (погодься), уявляєте (уявляєш, уяви собі), майте на увазі, зверніть увагу, даруйте на слові, слово честі, прошу вас, дозвольте, пробачте    тощо.

7.    Оцінка фактів з погляду їх звичайності: як завжди, як звичайно, як правило, як водиться, було, бувало, трапляється тощо.

Ніколи не бувають вставними і, отже, не виділяються комами слова: навіть, майже, приблизно, якраз, навіть, адже, при тому, тим часом, до того ж, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, немовбито, ніби, нібито, мовби, неначе, нібито, принаймні, між  тим, за традицією, буквально, у кінцевому підсумку.