Цитати

Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. Цитата обов’язково береться в лапки. У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Слово для Лесі Українки — це “гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч”.

Цитування буває двох видів: у вигляді прямої мови й у вигляді непрямої мови.

Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові: Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: “Встане правда! встане воля!”

Якщо цитата наводиться як складова частина в авторському реченні, тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови, цитата береться в лапки й починається з малої букви: Поета не лякає, що, може, десь у “снігу на чужині” доведеться йому загинути, “в неволі плачучи”, умерти. Йому болить лише те, що “Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять...”

Якщо цитата подається у формі вірша, то вона в лапки не береться:

1. І йому згадалася ота пісня бабусі, що тримала на зморшкуватому обличчі цілий вік:

                   Та налетіли гуси

                   З далекого краю,

                   Замутили воду

                   В тихому Дунаї   (М. Стельмах).

  2.                         – Та було в батька три дочки,

                   Та й усі разом поросли!.. –

заспівала Зінка Дейнега пісню, що часто чула від своєї матері (Є. Гуцало).

Розділові знаки при прямій мові

Відеоурок   Пряма мова. Розділові знаки при прямій мові  можна переглянути   ТУТ.

Пряма мова в тексті виділяється трьома способами:

1)            береться з обох боків у лапки разом із знаком питання, знаком оклику і трьома крапками (крапка і кома виносяться за лапки), наприклад: “А я вже бачив день!” — “Коли?!” — “Не знаю”. — “Який же він?” — “Хороший! Дуже славний!..” — “Ет, — байдуже озвалася матуся, — то був не день, то сполох був, та й годі” (Леся Українка);

2) у діалогах починається з абзацу, і перед нею ставиться тире, наприклад:

Михась слухає товаришів і раптом каже:

— Живе не може бути без сонця, — і обводить поглядом довкола,

— І справді, — радісно всміхаються діти. — Все від сонця. І трава, і дерева, і рибка, й метелики. І людина не може жити без сонця…

— І без води, — говорить дівчинка, дивлячись на плин ріки…

— І без повітря… (І.Цюпа);

3) у драматичних творах пишеться після назви дійової особи і крапки, наприклад:

Демид. Як поживаєте?

Карпо. Спасибі! Живемо серед натури, здається — натурально! Щодня бачимо, як на світ благословляється, як сонечко сходить, цілий день працюємо і, утомлені, разом з сонцем одпочиваємо.

Демид. Радісно і мило так жить (І.Карпенко-Карий).

В усіх випадках пряма мова починається з великої букви.

Розділові знаки при словах автора вживаються по-різному залежно від того, де стоять вони.

1.           Якщо пряма мова стоїть після слів автора, то перед нею ставиться двокрапка і перше слово пишеться з великої літери. Знак питання, знак оклику і три крапки ставляться перед закритими лапками, крапка – після них, наприклад: 1. Хочеться мовити собі й кожному: «Бережімо свої таланти!» (А. Камінчук). 2. Обіпершись вітрові на спину, кричить Тарасова гора: “Нема на світі України, немає другого Дніпра!..”  (В.Симоненко).

2.           Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то після неї ставиться знак оклику, або знак питання, або три крапки (залежно від характеру речення) і тире. Коли в кінці прямої мови повинна бути крапка, замість неї ставиться кома, яка виноситься за лапки. Слова автора починаються з малої літери, наприклад: 1. «Вартуй! Вартуй!» - з Кирилівської брами. «Вартуй! Вартуй!» - від Київських воріт (Л. Костенко). 2. «Чи ж буває Вкраїна без верби й калини?» — дивуються наші земляки. (В. Супруненко).

Якщо слова автора розривають пряму мову, то знаки ставляться залежно від місця розриву, а саме:

3.           Якщо на місці розриву не повинно бути ніякого знака або мала бути кома, крапка з комою, двокрапка, тире, то слова автора виділяються з обох боків комою й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад:  1. М’яким димком розмита далина. І агроном, поглянувши у небо: “Оце б дощу, - промовив сам до себе, – їй-богу, погорить озимина…”  (Б. Олійник). 2. «Треба стягтися, – сказали сини, – спершу на плуга із доброї криці» (В. Забаштанський).

4.           Якщо на місці розриву мала бути крапка, то перед словами автора ставиться кома й тире, а після них – крапка й тире; друга частина прямої мови починається з великої літери, наприклад:  1. “Слухай, батьку, - син доросло доторкнувсь мого плеча. - Як же ми з тобою схожі! Дерево і деревце…”  2.  «Ні, я хочу іншого життя, – мало не вголос подумав Віктор. – Навіщо грати на скрипці, коли тебе ніхто не слухає і не бачить?» (А. Звірик).

5.           Якщо на місці розриву мав бути знак питання, або знак оклику, або три крапки, то перед словами автора зберігається цей знак і додається тире, а після слів автора ставиться крапка й тире, друга частина прямої мови починається з великої літери (можливий правопис з малої літери, якщо при відсутності розриву три крапки стояли в середині речення), наприклад:  1. “Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих” (Марко Вовчок).  2. «Я був так далеко, але нічого кращого од цвіту моєї землі так і не знайшов... – знову думав він. – Можливо, нічого кращого й нема» (А. Звірик).

6.           Якщо в словах автора є два дієслова зі значенням висловлювання,  одне з яких стосується першої частини прямої мови, а друге – другої, то після слів автора ставиться двокрапка і тире. Пряма мова продовжується з великої літери, наприклад: «Така сувора діалектика, – подумав Віктор. І відразу ж спохватився: –  Все на світі вмирає, а живе тільки мати...» (А. Звірик).

7.           Якщо пряма мова стоїть у середині авторських слів, то перед нею ставиться двокрапка, а після неї – кома й тире (якщо пряма мова закінчується знаком питання чи знаком оклику або трьома крапками, то кома опускається), наприклад:  Промовлю:  «Вінниця !» – і дзвінко так, і лунко. Й не помічаю, що уста тулю у слові цім, немов для поцілунку (В. Рабенчук).

Розділові знаки при порівняльних зворотах

Відеоурок  Порівняльний зворот  можна переглянути ТУТ.

Порівняльний зворот образно характеризує предмети, дії, ознаки шляхом порівняння їх з іншими предметами, діями, ознаками.
Порівняльні звороти вводяться в речення за допомогою порівняльних сполучників як, мов, мовби, немовби, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, буцім тощо. У реченні порівняльний зворот є одним членом речення і здебільшого виконує синтаксичну роль обставини способу дії: Летять на землю груші, як з рогаток (Л. Костенко).

Виділення зворотів

Порівняльні звороти, що вводяться в речення словами як, немов, немовби, наче, начебто, неначе, неначебто, ніби, ніж тощо в усному мовленні виділяються інтонацією, а на письмі - комами. Якщо зворот стоїть у середині речення, то коми ставляться з обох боків.

Поговорю з деревами, і стане душа легенька, мов  кульбаби цвіт (Н. Поклад).

Порівняльний зворот не відокремлюється комами в таких випадках:

1.            Якщо порівняльний зворот виконує функцію простого дієслівного присудка, порівняльне значення якого ослаблене. Кома в таких випадках ставитись не може, бо вона розірвала б зв’язок присудка з підметом. Наприклад: 1. Металево-чорні  ластівки  в польоті наче аж точили нерушне повітря (Є. Гуцало). 2. Однак уся постать юнки ніби бриніла (Д. Дереч).

2.            Якщо  порівняльний зворот є частиною складеного присудка. Такий присудок має порівняльний характер, наприклад: 1. Дерев розмиті силуети мов оповиті в целофан (М. Луків). 2. Був місяць мов скибочка дині (В. Козак).

Примітка. Якщо на присудок падає логічний наголос і наявна пауза між ним і підметом, то в таких випадках ставиться тире, наприклад: 1. Дівчата – як метелики барвисті: строкаті плаття, погляди іскристі (М. Луків). 2. Усе моє життя – як вигнута підкова, клубок напружених до краю жил (Д. Пічкур).

3.            Якщо порівняльний зворот має фразеологічний характер, наприклад: 1. Дощ лив як з відра (А. Звірик). 2. Валентина зупинилася як вкопана (А. Звірик). 3. А я ж у Яблунівці теж став хитрий як чорт (Є. Гуцало).

4.            Якщо порівняльний зворот починається заперечною часткою не, наприклад: 1. На землі прожив ти не як гість (Д. Луценко). 2. Хочу, щоб ви зрозуміли мене не лише як лікар (В. Кузьменко).

5.            Якщо перед порівняльним зворотом знаходяться прислівники міри й ступеня, наприклад: У газику майже як  і в степу – не надихаєш, не нагрієш (П. Загребельний).

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Не слід сплутувати з порівняльним зворотом прикладку зі словом як, яка на письмі здебільшого комою не відокремлюється. Наприклад, у реченні Франко як поет відомий у світі - вислів «як поет» є прикладкою, а не зворотом (У цьому реченні не порівнюється Франко з поетом, бо він і є поетом. Мовиться про те, що Франко відомий світу в ролі поета).

           

Розділові знаки при відокремлених додатках

Відеоуроки української мови для 8 класу і для

підготовки до ЗНО. 

Урок 29. Відокремлені додатки можна переглянути ТУТ.

Додатки, на відміну від означень, обставин, відокремлюються рідко. Як правило, відокремлюються звороти, які мають значення обмеження, виключення, заміщення й починаються словами крім (опріч), за винятком, особливо, включаючи, наприклад, навіть, зокрема, на відміну від й под., якщо вони виразно інтонаційно відокремлюються, наприклад: 

1. Зло нічого не дає, крім зла, вмій прощати, як прощає мати (М. Луків). 2. Ці долини одвіку родили, окрім жита, таланти і сили (Т. Масенко). 3. Ягід навколо, особливо дикої малини, була сила-силенна (О. Донченко). 4. За винятком баби Оришки, малий Чіпка нікого не любив (Панас Мирний).  5. На лівобережжі, замість верб і чагарників, видно погорблені смуги темені (М. Стельмах).        

Розділові знаки при відокремлених уточнювальних членах речення

Відеоурок  Відокремлені уточнювальні члени речення можна переглянути  ТУТ.

Відокремлені уточнювальні члени речення в усному мовленні виділяються паузами, а на письмі – комами, рідше – тире (коли перед ними можна поставити слова  а саме), наприклад: 1. Там, над церковною дзвіницею, лелека вже не кружеля (В. Кобець). 2. Восени, перед відлітом у вирій, тривожиться й табунами збирається птаство (М. Стельмах). 3. Ліворуч нього, у кутку, стояло велике, у людський зріст, трюмо (В. Кобець).

Відокремлені уточнювальні члени речення можуть уводитися за допомогою слів тобто, себто, цебто, або (= тобто), чи (= тобто), наприклад, зокрема, а саме, особливо, навіть, причому, у тому числі, наприклад: 1. Хлопець досить успішно склав екзамени з усіх предметів, у тому числі з української мови (Гр. Тютюнник). Він по­любляв, щоб до Волі приходили гості, зокрема Рада й Аліна (Ю. Яновський). 

Розділові знаки при відокремлених обставинах

Відеоурок  Відокремлені обставини. Розділові знаки 
можна переглянути ТУТ.

1.   Комами відокремлюються обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, незалежно від позиції, яку вони займають відносно дієслова-присудка, наприклад: 1.Серпнева ніч, здійнявши руки-крила, напнула зоряну хустину (М. Ясакова). 2. По житах босоніж ходить надвечір’я, колосків торкаючись золотим чолом (Л. Семко).  3. Розщібнувши душу на всі ґудзики, травень понад Києвом летить (Н. Поклад).

     Примітка 1. Відокремлені обставини способу дії можуть приєднуватись  до дієслова-присудка за допомогою порівняльних сполучників мов, немов, ніби, як, наче, неначе, неначебто, які надають відокремленню уявного значення, наприклад: Немов стомившись, згаснуть зорі, і потьмяніє місяця сльоза (І. Драгун).

     Примітка 2. Не виділяються комами дієприслівникові звороти фразеологічного типу, якщо вони стоять безпосередньо після  дієслова-присудка і становлять з ним одну ритмомелодичну групу, наприклад: до свята готувалися всією родиною,  працювали не покладаючи рук. Вона не звикла сидіти склавши руки (М. Рильський).

Якщо дієприслівниковий фразеологічний зворот віддалений від дієслова-присудка іншими словами або стоїть перед ним, утворюючи з дієсловом-присудком різні ритмомелодичні групи, такий зворот виділяється комами, наприклад: Впали наші козаченьки, не моргнувши оком, під Москвою, під Кабулом, під четвертим блоком (В. Сторожук).

2.   Виділяються комами відокремлені обставини, виражені одиничними дієприслівниками, коли вони означають час, причину, умову дії, наприклад: 1. Бурхливі хвилі в піні білій, переливаючись, летять (Г. Чупринка). 2. За ворітьми сіріла дорога, спочиваючи, аби прокинутись удосвіта (Є.Гуцало). 3.  Ішли жінки, співаючи, на лан (В. Сторожук).

            Примітка. Не відокремлюються одиничні дієприслівники, якщо вони стоять безпосередньо при присудку і мають значення прислівника. Такі дієприслівники вказують на спосіб дії (як? яким способом?), наприклад: 1. До хати вона ішла заточуючись (М. Стельмах). 2. Його сусід говорив кваплячись (Є. Гуцало).

Дієприслівники і дієприслівникові звороти, що стоять після сурядних і підрядних сполучників, у вимові паузою від них не відділяються, проте на письмі відділяються від сполучника комою тоді, коли цей сполучник стосується інших членів речення або з’єднує складові частини речення (такі обставини можна відірвати від сполучника і переставити в інше місце речення без сполучника), наприклад: 1. Пісня злетіла в далеч надземну, зіркою стала і, зажурившись, в ніченьку темну з обрію впала (Г. Чупринка). 2. Між голими деревами, які, перебуваючи в непорушному, байдужому гурті, здавалися чужими одне одному й далекими, було повно повітря, настояного на міцному морозі (Є. Гуцало).  3. Дивно, але, не усвідомлюючи чогось значливого, ми наосліп знаходимо один одного (Г. Овсієнко).          

Між двома дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами, з’єднаними неповторюваними сполучниками і, та (= і), чи, або, кома не ставиться. Такі обставини вважаються однорідними.

Але якщо такий сполучник з’єднує присудки в реченні, а не однорідні обставини, то кома може ставитися як перед таким сполучником, так і після нього, наприклад: 1. Дуже поволі, неквапливо листки, кружляючи й шарудячи, опадають донизу (Є. Гуцало). 2. Якісь звірі звивались тут, здиблюючи хребти чи припадаючи животами до землі, й долинав їхній застережливий рик (Є. Гуцало).

Можуть відокремлюватися обставини, виражені іменниками з прийменниками або прийменниковими словосполученнями всупереч, наперекір, попри, на зло, відповідно до, залежно від, згідно з, подібно до, у зв’язку з, завдяки, внаслідок, на випадок, на відміну від, за відсутністю тощо. Відокремлення таких обставин залежить від ступеня їх поширеності, змістової близькості до основної частини речення, наявності додаткових обставинних значень, стилістичних завдань та ін.

            Незалежно від позиції в реченні відокремлюються обставини, виражені іменниками з прийменниками незважаючи на, починаючи з, кінчаючи.

            Інші обставини відокремлюються за бажанням автора, наприклад: 1. Я, всупереч погрозам і прогнозам, живу, живу, землі своєї син! (М.Лубківський). 2. Та дедалі цей пташиний виводок більшає, виростає, наче всупереч законам природи повертається додому з осіннього вирію... (Є. Гуцало). 3. Наперекір огню і смерті, полки незборені і вперті боям виходили навстріч (М. Упеник). 4.  А дуб стоїть незламно всім напастям наперекір (І.Цюпа).  5. Було,  незважаючи на травень, душно, як улітку (М. Коцюбинський). 

Розділові знаки при відокремлених прикладках

Відеоурок Відокремлені прикладки. Розділові знаки можна переглянути ТУТ.

Відокремлення прикладок

            Відокремлюються:

1. Поширені прикладки, виражені іменником – загальною назвою, що стоять після означуваного слова – загального іменника, наприклад: 1.  Ліси шумлять, моє зелене віче (Л. Костенко).  2. Соняхи, щирі огнепоклонники, сходу кивають злотоголово (А. Малишко).

            Примітка. Одиничні прикладки, які відносяться до загального іменника,   відокремлюються, якщо означуваний іменник має пояснювальні слова, наприклад: 1. Нічка в чорному  –  вдова  –  сипле зорі з рукава (В.Сторожук). 2. Ніс у дзьобі когось довгоносий лелека, натомився, сердега, та й сів у капусті спочити (В. Сторожук).

Рідко непоширена прикладка відокремлюється при одиничному означуваному іменнику.

2. Поширені та непоширені прикладки, які стоять після означуваного іменника – власної назви. Це найчастіше прізвища, імена, псевдоніми людей, географічні назви, які потребують уточнення, наприклад: 1. Ксенія, мати, багато вже начулася синових розповідей (Є. Гуцало). 2. У цю хвилину рипнули двері, й на порозі наче вродився, хоч його й не сіяли, Остап Сирокваша, їхній сільський кравець (Є. Гуцало).

3. Поширені та одиничні прикладки, які стосуються особового займенника, незалежно від місця в реченні, наприклад: 1. Вони, старі майстри-віртуози, були схожі один на одного, наче брати-близнюки... (Є. Гуцало). 2. Всміхнулась йому, хліборобові, доля – дарує такий запашний коровай! (П. Керанчук).

4. Поширені прикладки, які стоять перед означуваним словом, вираженим загальним чи власним іменником, якщо мають додаткове обставинне значення, переважно причинове та допустове, наприклад: 1. Син білявого дня і чорнявої ночі, вечір-мулат підійшов до порога [вечір є мулатом (чому?), тому що він син білявого дня і чорнявої ночі] (Л. Костенко). 2. Мандрівник вічний – невблаганний час іде вперед [час іде вперед (чому?), тому що він мандрівник вічний (Л. Дмитерко).

5. Власна назва в ролі відокремленої прикладки (поширеної або одиничної), якщо стоїть після означуваного слова і служить для пояснення або уточнення загального іменника (перед такою прикладкою можна вставити слова  а саме, тобто, а звуть його), наприклад: 1. І зустріне нас гетьман козацький, сам Хмельницький Богдан (В. Кобець). 2. В нього дуже смішне прізвище – Замриборщ (М. Стельмах).

6. Прикладки, які до означуваного слова приєднуються за допомогою сполучника як (з додатковим відтінком причиновості), а також слів тобто (себто, цебто), або(= тобто), чи(= тобто), наприклад, зокрема, а саме, особливо, як-от, навіть, родом, на ім’я, на ймення, на прізвище, так званий, інакше і под., наприклад: 1. У горах Брянський, як командир, зустрівся з новими трудноща­ми (О. Гончар). 2. Лаврін, як менший син, мав право зостатися в батьковій хаті (І. Нечуй-Левицький). 3. А хто не має історії, тобто минулого, – не матиме, звісно, й майбутнього (В. Кузьменко). 4. Грицько Шамшур товаришував із Костем, на прізвище Матрос-Марусик, ще з дитячих літ (Є. Гуцало).

            Примітка. Прикладка зі сполучником як не відокремлюється, якщо  не має додаткового причинового відтінку, а вживається у значенні „в ролі кого, чого”, наприклад: Соняшник як декоративна рослина довго прикрашав тільки квітники та оранжереї (В. Уткін).

7. Тире виділяються прикладки (переважно поширені), які стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставляти а саме, а також прикладки, пояснювальне значення яких підкреслюється автором, наприклад: 1. За вікном вагона мерехтіли далекі вогники сіл – теплі земні зірки (В. Кобець). 2. На плоті поплелися огірки – рідня, далека сонцю-гарбузові (Ю. Сегеда).

Розділові знаки при відокремлених означеннях

Відеоурок  Відокремлені узгоджені означення. Розділові знаки  можна переглянути ТУТ.

Відеоурок  Відокремлені неузгоджені означення.
Розділові знаки  можна переглянути ТУТ.

Відокремлення узгоджених означень

Відокремлюються комами:

1.      Поширені узгоджені означення, виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом, якщо вони стоять після означуваного слова, наприклад: 1. Верба, задивлена у воду, милується на власну вроду (М. Луків). 2. Я прийшла до березня за пролісками, а повернулась додому з кошиком, повним ніжності (Л. Семко).

2. Поширені і непоширені означення, які стоять перед означуваним словом і мають додатковий обставинний відтінок значення (причини, умови, допусту), наприклад: 1. Зо­грітий теплом, Остап розплющив очі (М. Коцюбинський). 2. Спо­лохані Віктором, троє змовників почали тікати (О. Копиленко). 3. Неполохливий і допитливий, тхір цікаво вглядався зеленими очицями в жінку (Є. Гуцало).

           Примітка. Не відокремлюються означення, які стоять перед означуваним словом і не мають додаткових обставинних відтінків значення: 1. Гірчать нагріті сонцем полини, пливуть хмарини білі, як вітрила (М. Луків). 2. Вмиті росами квіти злегка похитувались (І. Цюпа).

3.   Поширені і непоширені означення, якщо вони стосуються особового займенника (незалежно від їхньої позиції), наприклад: 1. Колись теплі хвилі цієї ріки несли нас, щасливих, в рожеві краї (І. Козак). 2. Від щастя світлу і заплакану, її він носить на руках (В. Кобець).

4.   Два або більше непоширених означення, що стоять після означуваного іменника, перед яким уже є залежне від нього означення, наприклад: 1. На дужих крилах підхопив мене весняний ранок, лагідний і чистий (Д. Пічкур). 2. Весь світ, рожевий і зелений, від сну бутонами воскрес (Л. Семко).

Примітка 1. Якщо непоширені означення стоять після означуваного слова, перед яким немає іншого

означення, їхнє відокремлення не обов’язкове: 1. Вінниця, мокра і сіра, по антени ввійшла в туман (В. Кобець). Човни невеликі, стрімкі неслися над водою, як чайки (В. Козаченко).

Примітка 2. Якщо непоширені однорідні означення мають виразне експресивне значення, то можуть виділятися за допомогою тире. Такі означення найчастіше займають позицію в кінці речення, і їх виділення зумовлене бажанням автора привернути увагу до відокремленого означення, яке розкриває зміст означуваного слова: 1. Він прийде несподівано, зненацька, той день – остиглий, мовчазний, сумний (Н. Поклад). 2. Давно вже не було в цих краях такої зими – сухої й морозної (М. Потупейко).

5.   Поширені і непоширені (як препозитивні, так і постпозитивні) означення, якщо вони відділені від означуваного слова іншими членами речення, найчастіше – присудками. Такі означення відокремлюються комами, іноді – тире (залежно від волі автора), наприклад: 1.  Дніпро дихав на повні груди, котив води до моря, таємничий і грізний сеї пори (Ю. Мушкетик). 2. Поміж словами – сонця струни, а в серці – радості крило тріпоче, неповторне, юне, і знов довкола зацвіло (М. Стасюк).

6.   Поширені і непоширені означення незалежно від позиції, якщо вони стосуються слова, пропущеного в основній частині речення, але на яке вказує контекст або ситуація, наприклад: 1. Поспішаю, самотня, додому (С. Травнева). 2. Орем і сієм, гнані і голодні, і маєм те, що в долі заслужили (М. Луків).

Відокремлення неузгоджених означень

     Відокремлюються переважно неузгоджені означення, виражені іменником у непрямому відмінку з прийменником або без нього, рідше – інфінітивом, якщо потрібно підкреслити їхнє значення.

     Неузгоджені означення відокремлюються комами, якщо:

1.   Стосуються власної назви та особового займенника, наприклад: 1. Завжди похмура з обличчя, грубуватої вдачі, вона тримала на собі чоловічу роботу на господарстві, в хаті, на городі (Є. Гуцало). Ганна, з її охотою до роботи, безпосередніс­тю, щирістю та привітністю, теж якось одразу сподобалася своїм новим знайомим (В. Козаченко).

     Примітка. Неузгоджені означення, які стосуються загальних іменників, можуть як відокремлюватись, так і не відокремлюватись залежно від їх семантичного навантаження, наприклад: Ректор, людина невисокого зросту, з м’якою інтелігентною посмішкою, зустрів Богдана привітно (М. Стельмах).

2.   Стоять в одному ряду з відокремленими узгодженими означеннями. У таких випадках умови відокремлення узгоджених означень поширюються і на відокремлення неузгоджених, наприклад: Маленька, пухнаста, з настовбурченим колючим гіллям, ялинка схожа на зелену пташину (Є. Гуцало).

3. Виражені інфінітивом, перед яким можна поставити а саме. Це відокремлення відбувається здебільшого в кінці речення і має уточнювальне значення. У таких випадках ставиться тире, наприклад: 1. У дуба сила є велика – віки стояти край горба (А. Звірик). 2. Це було велике мистецтво – працювати коло землі (М. Рябий).