Юрій Яновський. "Майстер корабля". Проблематика

Юрій Яновський

Роман "Майстер корабля" /1927/

Проблематика роману.

1.           Мотив молодості, який є наскрізним, адже нове життя будують переважно молоді мрійники: «Тільки молодість має таку повінь думок. Снуються вони скрізь, приходять від усіх дотиків, і ледве встигає за ними дзвінкий бігти час». Навіть слова літньої людини — автора мемуарів — відсилають саме до молодості: «Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки і перемоги…».

2.           Мотив моря, що тісно пов’язаний з мотивом молодості.

Юрій Яновський був дитиною степу, але його давнім захопленням, пристрастю було море, і це знайшло своє втілення в романі: «Ми розмовляли про ніжні пахощі степів, які може відчути лише чутливий ніс тубільця. Безконечний, родючий степ поріс травою й поховав дороги. Як у морі, хвилюється його зелена поверхня, багато фарб розкидано по степу, щедрих, щирих фарб збудженої землі. І високе бліде небо блакитними шовками  звисає до обріїв, дзвенить відблисками дорогого каміння, голубими переливами степової тайни й високими, наче з безвісти донесеними, мелодіями степових птахів, що приліпилися десь у небі й ніяк не знайти їх простим оком. Пливе степ, наставивши вітрила. Море – пустельний степ одного обарвлення й одного запаху. Через це людина шукає інших морів, дальших обріїв і солодшої тайни. Степ межує з морем, що завше приймало на свої вітри журавлів із степу» [Яновський]. Ці дві іпостасі стильової палітри настільки переплелися, що романтикою моря у творі насичена кожна фраза й образ. Море стало у Ю. Яновського романтичним символом творчих шукань, який втілює активні поривання людини до гармонійності та життєвої істини. Морська стихія тут асоціюється з високими життєвими устремліннями його героїв, море стає свідком усіх подій, воно випробовує волю і міць людини, є мірилом прекрасного й ганебного. Образ моря, завжди мінливого, лише підкреслює невпокоєність поривань персонажів, їхній активний щоденний героїзм. З іншого боку, мариністичний колорит роману став основою екзотичності твору, що також є однією із стильових ознак романтизму.

Романтикою моря зачаровував мрійливу душу молодого письменника Джозеф Конрад, з творів якого український митець почерпнув деякі факти з життя моряків, залюбленість у море, неоромантичний пафос.

Саме з морем пов’язаний новий фільм, який готується знімати Сев («Сценарій морський думаю… Море, корабель, наші матроси й нудьга за батьківщиною» [Яновський]) і для якого будують корабель.

Не випадково Тайах звертається до героїв: «Я почуваю вашу молодість як морське повітря». Або такі промовисті слова: «Біля моря ми почували себе сильнішими». Море не лише посилює романтичні почуття й додає сил, воно ще спонукає до відвертих зізнань і роздумів: «Море — це великий степ, на якому росте синя й чорна трава. Біля моря добре думається, і звичайні слова набирають таємногой великого змісту».

«Море в тебе дійсно шумить скрізь», — так каже про це пілот Майк батькові. Із цим образом пов'язані всі дійові особи. Але в житті кожного з них море відіграє свою роль. Для матроса Богдана — це природна стихія існування, якою він пишається, хоч іноді іронізує над собою. Взагалі іронією перейнятий весь твір — у цьому одна з ознак його модерністичності. Для режисера Сева та сценариста То-Ма-Кі море — натхненник їхньої творчості й самовдосконалення. Море втілює далеку мрію, можливо, ірреальну, яку можна відчувати, у стихії якої можна жити, творити, рухатися вперед, долати перешкоди, труднощі, мрію, що часом може стати реальністю.

Ю. Яновський поетизує море, цю вічну стихію з її мінливим настроєм, що надає творові ліризму і схвильованості, непередбачуваності і пригод.

3.           Мотив митця та мистецтва

Тема митця та мистецтва розгортається у «Майстері корабля» в кількох аспектах. Найперше її репрезентують герої – То-Ма-Кі й Сев, тісно пов’язані з кіновиробництвом, син То-Ма-Кі – письменник Генрі та балерина Тайах. Ці неординарні творчі особистості висловлюють своє розуміння мистецтва, і з багатоголосся їхніх міркувань викристалізовується думка про те, що мистецтво окрилює людину, у творчості людина здобуває безсмертя. 

Кіномайстер То-Ма-Кі, що від його особи ведеться оповідь роману, все своє життя присвятив великій справі творення культури нації. «Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої. Її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців – бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації – звуть її» [Яновський]. Серед них особливо вирізнялася проблема культури української нації, як одна з найважливіших соціально-етичних проблем. В останніх словах утілено романтичну ілюзію ще не розчарованої та не розчавленої тоталітарним режимом української інтелігенції 1920-х pp. Культура як гарант незнищенності народу та людини, запоручені їй власним життям – основні складові «Майстра корабля». Потужність духовного й культурного потенціалу нації співвіднесено автором з найважливішою домінантою  –  радісною працею, що є ознакою творчості» [Гнатюк].

4.           Мотив краси праці.

        Складним ремеслом і високим мистецтвом представлене у творі й кораблебудування. Вміння цінувати «досконалість рукотворної праці» (М.Бажан) було притаманне Ю.Яновському, який у романі проспівав гімн людській праці, невтомним рукам та витворам їх рукотворної краси. Щире захоплення найкращою рисою людини — вміням творити прекрасне виливаються у схвильований ліричний відступ-гімн рукам трудівника, що для Ю. Яновського стали величним символом: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Бачу творчі пальці — трепетні і нервові. Найбільше до вподоби руки творців... Я люблю її — вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові і цим він передає самого себе, своє серце і розум, дихання дітей. Дві людські руки - це кільце, за яке ухопившись, можна зрушити землю».

Ю. Яновський акцентує красу творчої праці, що втілюється в образах Сева, Редактора, Богдана, Професора, Тайах (з допомогою цих героїв розширюються просторові межі роману), людей, які будують прекрасний Корабель – культуру нації.

Важливим для розуміння своєрідності естетичного мислення письменника у романі є діалог між героєм-редактором та Севом про конкретні принципи й підходи зображення моря, морського буття, що став «естетичним маніфестуванням автора» (Я.Голобородько). У цьому діалозі Сев і Редактор виступають однодумцями, які, на думку сучасного критика Я.Голобородька, «декларують необхідність відходу від шаблонів, узвичаєних схем у художньому зображенні» [Голобородько].

5.           Мотив жінки, мотив кохання.

          У виборі місця й ролі жінки в романі Яновський також пішов новим для української літератури модерністичним шляхом. Свою Прекрасну Даму він наділяє екзотичним і легендарним іменем. Тайах намагається вирватися з полону непривабливого минулого, поступово повертає собі почуття власної гідності, упевненості, очищається духовно. Це характерна риса романтичного світовідчуття Яновського — його герої завжди тягнуться до світла, збагачення свого внутрішнього єства, ніколи не в'язнуть у полоні власних сумнівів і нікчемності.

Балерина Тайах у минулому зазнала чимало розчарувань у стосунках із чоловіками. Ця зеленоока й золотокоса красуня випромінює таємничість і незбагненну привабливість. Вона опиняється в класичному “трикутнику” закоханих: То-Ма-Кі — Сев — Богдан. Якщо перші двоє — романтики, лицарі, то матрос Богдан — “реаліст”, який іронічно сприймає зауваження про те, що “жінку треба носити на руках”, бо, на його переконання, та “любить руку і повід”. То-Ма-Кі й Сев найбільше цінують дружні стосунки, у які “увійшла жінка повноправною серединою”. Сама Тайах духовно відроджується завдяки такому теплому й безкорисливому ставленню до себе, проте вона має гордість і не хоче почувати себе чиєюсь власністю: “Тепер — ви підняли мене з того місця, де я лежала при дорозі, загубивши людське обличчя, ви посадовили мене на корабель — дайте ж мені попливти, наставивши вітрила”. Чоловіча дружба (через жінку, через любов до неї) зазнає серйозних випробувань: То-Ма-Кі несподівано поранено внаслідок нападу, і Богдан підозрює в цьому запального Сева, як швидко виявиться, безпідставно. Оспівуючи це ідеальне кохання, письменник змальовує, як прекрасне людське почуття будить у серці найчистіші поривання, мрії, приспані духовні сили. Як загадка з’являється на сторінках роману Тайах — яскрава, чутлива, незвичайна “авантюристка” — і так само зникає, бо не може пристати до жартівливої пропозиції Сева вибрати когось одного за допомогою жереба. Можливо, вона віддала перевагу позбавленому ілюзій Богдану (такий сюжетний хід пропонує батькові Генрі). Імовірно, що Тайах стала вірною дружиною То-Ма-Кі та матір’ю його синів (“Генрі допитується, чи не була ти в Італії. Він думає мене зловити й ототожнити дівчину в купальному костюмі (на березі в Генуї) з тобою. Та в наші з тобою справи ми його не пустимо. Правда?”). Сторінки роману, присвячені, за висловом М. Бажана, “трикутнику почувань”, вирують торжеством молодості, енергії, краси, щастям і творчістю.

Юрій Яновський. "Майстер корабля". Прототипи

Юрій Яновський

Роман "Майстер корабля" /1927/

Прототипи.

Більшість героїв мають прототипів – людей із оточення Яновського тієї пори:

То-Ма-Кі – Юрій Яновський

Художник Сев – Олександр Довженко

Тайах – італійська балерина Іта Пензо

Богдан – Григорій Гричер

Професор – художник Василь Кричевський, який був запрошений як консультант фільмів на історичні теми

Директор – матрос Павло Нечеса,  керівник кінофабрики

«Голлівуд на березі Чорного моря» – тогочасна Одеса.

Ось художник Сев, який поставив невеличку комедію, “блискуче провалився”, але працює над ще однією картиною як режисер. Автор пише про нього так: “...з однаковою гордістю стоятиме серед велетенських машин... на палубі океанського корабля, що йде в невідомі країни, він стоятиме з однаковою гордістю й серед неміряного степу, спираючись на палицю. Бо в ньому є одвічне обличчя людини...”. Таким був О. Довженко, такою була його вдача.

В особі мудрого, натхненного й усезнаючого Професора помітні риси художника Василя Кричевського, якого запросили на Одеську кіностудію як консультанта для постановок фільмів на історичні теми. У спогадах М. Бажана читаємо: “Старий майстер знав багато. Своїми знаннями він не хизувався, а охоче ділився, ставши незаперечним художнім авторитетом для всіх кінематографістів, особливо ж для двох людей — для Довженка, загалом не схильного підкорятися у мистецтві іншим авторитетам, і для Яновського. Юрій дуже любив і шанував свого Професора, прислухався до його суджень, вчився в нього”. До речі, обкладинку до першого видання “Майстра корабля” виконав В. Кричевський. На ній було зображено вітрильник, який ніби летить над морем і нагадує своїми контурами жіноче обличчя східного типу — героїні твору балерини Тайах. Це дивне ім’я Ю. Яновський запозичив з історії стародавнього Єгипту: так звали матір фараона Ехнатона, свекруху знаменитої Нефертіті. Тайах, ніжна, чарівна, граціозна та одухотворена в танці, загадкова й таємнича в буденному житті, схожа на артистку Іту Пензо, яка гастролювала в Одеському оперному театрі в середині 20-х років, зокрема танцювала в балеті С. Василенка “Йосиф Прекрасний”. Ю. Яновський та О. Довженко захопилися її майстерністю, про що згадує у спогадах і М. Бажан: “...відчули, що їхні серця б’ються особливо тривожно і гаряче, коли, овіяна східними переливами музики, на сцені вигинається і кружляє жагуча, чарівна, струнка Тайах”. Привабивши Ю. Яновського своєю “загадковістю”, згодом вона стала прообразом красуні Тайах у його романі “Майстер корабля”. Білоголова, стрижена, довгонога, “стримана й холодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою”, — такою змальовано Тайах на сторінках роману.

Прототипом Директора став матрос Павло Нечеса, бурхливі віхи життя якого лягли в дивовижну передісторію керівника кінофабрики. У творі знаходимо й іронічно-жартівливий автопортрет самого Ю. Яновського, автора й оповідача, за сюжетом — новоприбулого редактора Одеської кінофабрики: “Уявіть собі юнака — невисокого й стрункого, з сірими очима й енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути приємність там, де страшно”.

Реальні люди і події, переосмислені згідно з авторським задумом, дали змогу Ю. Яновському створити яскраві образи української творчої інтелігенції, її молодшої генерації.

Юрій Яновський. "Майстер корабля". Напрямок. Тема. Ідея

Юрій Яновський

Роман "Майстер корабля" /1927/

            «Майстер корабля» – український модерністський роман нового типу, про що постійно наголошував Ю.Яновський. Його основа неоромантична: на першому плані — окриленість, фантазія і віра в людські можливості, які наче зовсім заступають приземлену буденність. Ю.Яновський поетизує море, цю вічну стихію з мінливим настроєм, що надає творові ліризму і схвильованості. У романі багато екзотики (химерні імена персонажів), незвичайних пригод і людей. Його широкий часовий діапазон (з 20-х до 70-х років нашого століття) відповідає не менш значним просторовим координатам: уява письменника переносить героїв на Балкани, в Румунію, Італію, на Яву. 

         Проте романтика в романі переплітається з реальністю. Письменник осмислив власний життєвий досвід, пов’язаний із роботою на Одеській кіностудії. Змальоване гомінке місто безліччю прикмет нагадує Одесу 20-х років, яку тоді називали “Голлівудом на березі Чорного моря”, — метушливою кінофабрикою, бульварами й пам’ятниками, неповторними людськими типажами, згадкою про реальну подію — приїзд до Одеси наркома закордонних справ Г. Чичеріна та його зустріч із турецьким міністром у 1926 році.

Час дії.

З 20-х до 70-х років нашого століття.

Місце дії.

Одеса, Балкани, Румунія, Італія, острови Ява та Пао, озеро Комо.

Тема.

Народження сучасної й повноцінної якісно нової української культури вільного народу.

Недарма головний герой То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) з піднесенням згадує про свою «наречену», якій присвятив усе життя: «Культура нації звуть її». Автор розповів про формування нової української інтелігенції й порушив у зв’язку із цим проблему моральнофілософського характеру — проблему людини, яка будуватиме майбутнє України, вільне від усіх темних прикмет попередніх часів.

Помітне місце посідають теми:

    становлення українського кіно,

    мистецтва,

    сенсу життя,

    творчого покликання,

    щастя,

    кохання,

    дружби,

    молодості і старості,

    моря й морських пригод,

    ставлення до жінки в суспільстві майбутнього.

Ідея.

Оспівування творчого начала в людині, завдяки якому вона здобуває безсмертя у віках.

Усе життя треба присвятити творчим натхненням, і тоді воно перетвориться на казковий край мирної праці й гармонійно розвинених особистостей.

Юрій Яновський. "Майстер корабля". Особливості жанру.

Юрій Яновський

Роман "Майстер корабля" /1927/

Особливості жанру та художньої організації.

Роман новаторський, тож визначити його жанр досить складно, адже в ньому є й філософські роздуми, неоромантична любовна лінія, спроба зазирнути в майбутнє, передбачити його,  наявні риси пригодницького твору. Отже, це твір зі складною організацією, що поєднав ознаки кількох романних різновидів. Твір є «своєрідною мозаїкою, де поєднано розмаїття жанрів (мемуари,  белетристика, притча, епістолярій, саморефлексії персонажів), які утворюють художню формозмістову цілісність» [Ткаченко].

Виклад стилізований під мемуари — спогади вже немолодого героя про давні часи. Письменник, ще молода людина, пробує уявити, яким має стати його герой на восьмому десятку років. Він немовби мандрує в часі, гортаючи сторінки людського життя, переноситься від молодості до старості й навпаки, тим самим додаючи всьому твору філософської глибини.

Вигадана мемуарність твору гармонує з довірливими інтонаціями, щирістю і відвертістю оповідача, зумовленими автобіографічністю багатьох ситуацій і переживань.

Ю. Яновський сміливо порушує часову послідовність подій не лише в межах оповіді головного героя, а й у передісторіях персонажів. Цей типовий для романтика прийом — перемежування часових площин — виконує подвійну функцію:  з одного боку, молодість героя надає авторові можливість подати події його творчої та особистої біографії в обрамленні піднесено-захопленого пафосу, застосувавши всі можливі відтінки емоцій, не стримувати політ фантазії;  з іншого те, що описані події пропущено крізь досвід літньої людини, поціновано її мудрістю, робить основну ідею роману вагомішою, глибше усвідомленою, що для виконання поставленого митцем завдання є органічним і необхідним.

          Переплетення творчих і суто особистих клопотів людей, зайнятих кіносправою, відкривають картину перших кроків української кінематографії, подають майстерно виписані портрети наших митців.

Окрім усього, «Майстром корабля» письменник демонстрував нову форму: оповідь ведеться переважно у формі ліричної сповіді То-Ма-Кі. Йдеться про минуле, але з висоти майбутнього — із 70-х pp. XX ст. Ця оповідь переривається вставними «історіями» з життя інших героїв, вставними новелами, передісторіями персонажів.

Через образ оповідача — сімдесятилітнього То-Ма-Кі — автор розмірковує над важливими естетичними й морально-етичними проблемами. Це ліризує твір, надає йому довірливої та щирої тональності. Оповідач звертається і до читача, і до природи. Він знає про перебіг подій і в минулому, і в майбутньому. Ці творчі знахідки органічно випливали з романтичного пафосу творчості письменника.

У романі події зображено не в логічній послідовності, а в їхній розкутості, асоціативності. Яновський зміщує не лише різні часові, але й просторові площини: композиція досить вільна, роман розбудовується на очах у читача — автор зумисне залучає до активної співучасті в такому віртуальному творенні нової дійсності. Авторська (а також читацька) уява мандрує слідом за дією, що відбувається (реально або в споминах) то в Місті (тобто Одесі), то в Італії, на острові Ява, в Румунії. Ця дія більш авантюрно-пригодницька, інтригуюча, аніж логічно-описова, герої постійно перебувають у якихось випробувальних, критичних ситуаціях, що спонукають до вибору. Зовнішній сюжет час від часу переходить у сюжет внутрішній (що стосується емоційних переживань героїв) і навпаки.

Автор активно використовує позасюжетні елементи, розлогі розповіді персонажів про події, що відбуваються на далеких островах, в Італії, Румунії тощо. Усі епізоди яскраві, неоромантичні — вони зазвичай ілюструють примхи долі та людську волю до життя.

Твір сповнений роздумів талановитого художника слова про сенс земного буття, загадковість і велич душі людської, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і минулого, і майбутнього. Роман буквально рясніє місткими висловами-сентенціями, афористичність яких дає змогу автору висловити, ствердити, перевірити власні естетичні принципи, творити власний художній кодекс. Наведемо деякі з них: “...Людина — натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає”. Або: “Радісна праця — ознака творчості”.

Юрій Яновський. "Майстер корабля". Назва. Епіграфи

Юрій Яновський

Роман "Майстер корабля" /1927/

Назва.

Наслідуючи аргонавтів, Сев, Богдан і То-Ма-Кі вирізьблюють так званого “майстра корабля”, символічну дерев'яну фігуру, що стоїть над бугшпритом і веде корабель, оберігає його від рифів, заспокоюючи хвилі. На відміну від традиційних символів “сильного вовка”, “дужого ведмедя”, “хитрого лиса”, матрос Богдан обрав майстром корабля жінку — юну Баджін, з якою колись перетнулася його життєва доля, бо саме жінка є берегинею роду, втіленням вічного материнського начала. Екзотична дерев’яна жіноча фігурка має вести задуманий Севом і Редактором бриг крізь бурі й випробування. Але в ширшому сенсі майстер корабля – це "веселий народ", який творить свою Республіку.

Корабель у романі – символ держави, символ духовного оновлення нації. Автор створює образ корабля (не бутафорного, а справжнього, за стародавніми кресленнями), який символічно втілює своєрідну програму духовного відродження українців, їхній власний шлях розвитку, з опорою на справжні цінності, вивірені часом. Ця підтекстова програма постійно доповнюється роздумами То-Ма-Кі, інших дійових осіб, причетних до спорудження вітрильника. Власне, роман став своєрідною сходинкою в усвідомленні українською людиною себе як частини певної нації, своєї духовної, морально-етичної наповненості в конкретному часі та в перспективі.

Епіграфи

На думку Н. Бернадської, символічного звучання роману “Майстер корабля” надає насамперед назва й епіграфи, запозичені з різних джерел (слова М. Гоголя, Г. Гете, К. Дібдіна і Горація в оригіналі). Їх рекордна кількість – аж чотири, що є своєрідною грою з читачем. Так, епіграфом з “Мертвих душ” М. Гоголя (“Забирайте ж із собою в путь, виходячи з м’яких юнацьких літ до суворої, жорстко дійної мужності, – забирайте з собою всі людські порухи, не лишайте їх на дорозі: не знайдете потім!”) Ю. Яновський об’єктивує міфологему мандрів, що згодом прозвучить у пісні про аргонавтів, яку наспівує То-Ма-Кі, а також у метафізичному виході у море корабля як символу духовного оновлення української нації.

У розумінні Ю. Яновського Україна потребує пророка і спасителя. Власне, цей епіграф ніби наголошує на магістральному сюжетному русі роману.

Іншу – іронічно-жартівливу – тональність має уривок з Гете: “Ні! Все добре на землі: / Чорна дівка, білий хліб! / Завтра в інший край мандрівка: / Чорний хліб і біла дівка”, де вказується на коло подій, пов’язаних з екзотичними пригодами Богдана.

Далі автором наведено рядки з англійського поета Чарльза Дібдіна (1745-1814), який в історії музики відомий як один з кращих авторів морських пісень, ніколи так і не був у довгих морських подорожах, але захоплювався мужністю і відвагою моряків, які вміють віддавати власне життя за інтереси Батьківщини, і яких, як він сподівався, на березі чекають прекрасні дами:

Але завше я пив лиш за те, що любив,

Лиш за «Вітер, що дме, корабель, що пливе,

За дівча, яке любить матроса!».

Відомо, що Ю. Яновський теж щиро захоплювався життям моряків і обожнював море, мріяв скласти найкращу пісню про нього. Тож йому були близькими погляди Дібдіна. Крім того, рядки «За дівча, яке любить матроса!» перегукуються з твором: у романі Тайах залишається з матросом Богданом.

І, нарешті, вислів з оди “Римській державі” Горація (“О корабле, тебе вже манить хвиля моря?”) “поетизує морські мандри, ширше – романтичний мотив пошуку людиною своєї сутності, мети життя”.  В оді  Горацій славив Римську державу, порівнюючи її з кораблем. Яновський же в романі, герої якого споруджують красень-вітрильник, думав про свою Республіку, про Україну…  (вітрильник і є символом Української держави). "Майстром корабля" він мовби запитував: куди пливти українському кораблеві?

Бачимо, що зміст епіграфів перегукується із заголовком поступово (перший – найменше, а останній – найбільше). Щодо структури цих текстів, то всі вони певною мірою становлять мікротексти, лише вислів Горація має форму сентенції. Цікавою є і семантика цитат: якщо слова М. Гоголя пройняті філософічністю, то рядки Й. В. Гете і С. Дібдіна здаються легковажними. Таке поєднання епіграфів, об‘єднаних спільною ідеєю, але відмінних сприйняттям, тільки свідчить про письменницьку майстерність автора, ерудицію й оригінальний підхід.