Правопис ненаголошених голосних

1.     У складах з ненаголошеним О, Е, И пишеться та сама літера, що й під наголосом: розу́мний – ро́зум, да́леч – дале́кий.

О  не перевіряється наголосом у словах: лопух, зозуля, союз.

Е  та  И  не перевіряються наголосом у словах: апельсин, бензин, бетон, декада, делегат, демократія, інженер, керівник, колектив, левада (присадибна ділянка землі),  легенда, лейтенант, леміш (частина плуга, що підрізує землю знизу), математика, медаль, метелик, педагог, пенал, ремонт, рецепт, тепер,феномен;

директор, диригент, кишеня, коридор, лимон, минуле, пиріг, цибуля, шинель.

2.     А  пишемо перед постійно наголошеним а/я/: бага́тий, бага́ття, бага́ч, гаря́чий, гаря́чка (порівняйте: горі́ти), гара́зд, кажа́н, кала́ч, кача́н, хазя́їн, а також у деяких похідних з іншим наголосом: багати́р (багач), га́ряче́.

АЛЕ: богатир (велетень, герой), борсук, гончар, козак, комин, комиш, комірка, коровай, корявий (нерівний, шорсткий, який має нерівну поверхню), кропивá, крохмаль, лопата, монастир, отáман,  поганий, погон, порóм (плавзасіб, що використовується для перевезення пасажирів і транспортних засобів між двома берегами водної перешкоди), ропá (соляний розчин високої концентрації),   слов’яни, солдат, товар.

3.     Е  завжди пишеться:

ü  У звукосполуках  ЕРЕ,ЕЛЕ : черевик, велетень, шелест, АЛЕ: келих, перина.

ü  Коли  Е  при зміні слова випадає: березень – березня, вітер – вітру, справедливий – правда.

УВАГА! Слід мати на увазі, що в кількох дієсловах випадає ненаголошений И: згинати — зігну, відтинати — відітну, напинати — напну, починати — почну, розминати — розімну, засинати — засну, вмикати — увімкну, проривати — прорву.

ü  Коли при змінюванні з’являється  І: гребенястий – гребінь, скатерть – скатірка, сутеніти – сутінки.

ü  И  пишеться у звукосполуках РИ, ЛИ між приголосними у відкритих складах: бриніти, глитати, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, але тремтіти /закритий склад/.

4.     У  дієслівних коренях ГОН-ГАН, КОТ-КАЧ, ЛОМ-ЛАМ, МОГ-МАГ, ХОП-ХАП, КЛОН-КЛАН, СКОЧ-СКАК голосний [О]  чергується з [А].   Літеру  А пишемо перед наступним складом із суфіксом А /Я/ або УВА: ломити-ламати, скочити-скакати, схопити-хапати, клонитися-кланятися, гонити-ганяти.

5.        У  дієслівних коренях  ПИР-ПЕР, БИР-БЕР, МИР-МЕР, ДИР-ДЕР, ТИР-ТЕР, ЖИР-ЖЕР, СТИЛ-СТЕЛ, КЛИН-КЛЕН голосний [И]  чергується з [Е].   Літеру  И пишемо тоді, коли за коренем з’являється суфікс А,  Е  - тоді, коли цього суфікса немає:

                     беру – забирати                            жерти – пожирати

                     умерти – умирати                          терти - стирати

                      перу – обпирати                             клену – проклинати

Якщо хочете перевірити рівень знань із вивченої теми, напишіть словниковий диктант. 

Словниковий диктант № 1 див. ТУТ.

Словниковий диктант № 2 див. ТУТ.

Словниковий диктант № 3 див. ТУТ.

Народні перлини: українські прислів'я, приказки, каламбури. Як твоє не мелеться, то не бігай з кошиком.

Розділові знаки при вигуках та словах-реченнях

       

Вигуки виділяються комами, якщо вимовляються без особливого підсилення. Якщо ж вигук вимовляється з виразною окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику, наприклад: 1. О, як цей світ очистити від скверни, як захистити від безглуздих втрат! (В. Сторожук). 2. Гей, сідлаймо коней, козаченьки милі, гей, ходімо, браття, волю боронить! (С. Литвин). 3. Ех, життя! Усі ми в ньому – учні, спішимо новий пізнати день (В. Кобець).

Примітка 1. Кома не ставиться після ну, ой, ох, ах тощо, якщо вони вживаються для підсилення: Ну що прекрасніш є, як сонце сходить? (Д. Пічкур).

Примітка 2. Комою не виділяються підсилювальні частки о, ой,  які стоять перед звертанням, якщо вони інтонаційно тісно зв’язані зі звертанням: О пісне, про Вкраїну розкажи – вона співає нині, а не стогне (В. Козак).

Примітка 3. Не відокремлюються вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, за яким іде звертання: Ой ти, Петруню, ой ти, серце, набери води у відерце (Народна пісня).

            Виділяються комами або знаком оклику (при окличній інтонації) так, ага, еге, авжеж, аякже, атож, гаразд та ін., заперечне слово ні, підсилювальна частка що ж, якщо після цих слів йде речення, яке розкриває їх зміст, наприклад: 1.  Еге ж, напевне, зерно легше відділити від полови, аніж правду від кривди (М. Стельмах). 2. Так, найперша в житті твоєму школа була в простій селянській хаті (А. Звірик). 3. Ні, не вмерла Україна, бо і не вмирала, під веселкою свободи над Дніпром заграла (Л. Пастушенко). 5. Що ж, народи по-різному позначають свій шлях (Л. Пастушенко).

Розділові знаки при вставлених конструкціях

Вставлені конструкції у реченні виділяються комами, тире або дужками залежно від того, як вони вимовляються.

1.             Якщо вставлена конструкція вимовляється з такою самою інтонацією, як і основне речення, то вона виділяється з обох боків комами (дуже рідко), наприклад: 1. Побачивши несподіваних гостей, хлопець не розгубився, як можна було сподіватись, а наче зрадів цій зустрічі, привітно засяявши великими синіми очима (Є. Гуцало). 2. Вона мовчить, «думаючи в собі», як сьогодні висловилась (Є. Гуцало).

2.             Вставні конструкції з обох боків виділяються тире, якщо вимовляються з підвищеною,  порівняно з основним реченням, інтонацією, наприклад: 1. Шевченко починається не з горя, Шевченко – уявіть собі! – не з горя, Шевченко – уявіть собі! – з любові, правдиво, як із березня весна (М. Стрельбицький). 2. Поруч – верстат, який вони вчора після зміни розібрали, а сьогодні домовилися скласти, замінивши одну – нарешті зроблену ними! – деталь (А. Звірик). 3. Осінній ліс. Холодна неба синь. Оса у шибку – де й взялася?! – б’ється (Н. Поклад).

3.              Вставлені конструкції здебільшого виділяються дужками. У такому випадку вони вимовляються зі зниженою інтонацією, наприклад: 1. У голубій воді, а це була справді голуба й чиста вода, підсвічена сонцем і високим полудневим небом (таку голубу воду Сашко бачив уперше в житті), відбивалися хмари, ближні модрини й кедри (В. Кобець). 2. ...Я не в минуле ці рядки пишу (минулі бурі дуба не зламають) і вірю, що його зелений шум, як і дитячий сміх, майбутнє мають! (В. Рабенчук). 3. Як ішли ми до базару (а до нього – далина), розмовляв зі мною батько, як з дорослим, – дивина! (В. Рабенчук).

Розділові знаки при вставних конструкціях

Вставні конструкції в реченні виділяються комами.

            Одні і ті самі слова можуть уживатися то в ролі вставних (не виступають членами речення), то в ролі членів речення (найчастіше присудків чи обставин), тоді вони комами не виділяються.

1. Бувало, дріб’язкове на путі долали ми разом в єдиній згоді (Д. Луценко). – Споконвіку це бувало – купальське свято наставало (М. Костін). 2.  Здається, про все, що говорить співрозмовник, він знає набагато краще (Р. Іваничук). ― Мені осіння ніч короткою зда­ється (Леся Українка).  3. Генерал, видно, був чимось не зовсім задоволений(О.Гончар). ―  Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву (І. Котляревський).

Важко буває розрізнити вставні слова і члени речення звичайно, нарешті, справді, дійсно.

Вставними ці слова бувають за таких умов:

1) звичайно в значенні “само собою зрозуміло": Звичайно, вовкулаки — це химери (М.Рильський); але: У комірчині звичайно [майже завжди] стояли бідони з молоком та висіли білі халати доярок (Григорій Тютюнник).

2) нарешті

Ø     Якщо служить для висловлення нетерпіння, незадоволення і под.: І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани (В.Сосюра).

Ø     Якщо наголошує, що член речення, при якому воно стоїть, завершує сказане або є останнім у переліку: Минають села, наче сни. І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани (В. Сосюра).

Ø     Якщо вказує на зв’язок думок, порядок викладу: Та й, нарешті, ви зможете дістати в нього належну консультацію” (з газети).

Якщо в реченні це слово в значенні “після чого-небудь” відповідає на питання к о л и?, то воно є обставиною часу і на письмі комами не ви­діляється: Матроси знов узялися за лопати. Під першим шаром спочатку глина і нарешті [після всіх зусиль, спроб] вугільний шар (3. Тулуб).  Нарешті  Василькові пощастило вхопитись за гілку (О.Донченко).

3) справді в значенні “правду кажучи”, “це правда": Справді, сонце встало й оглядало світ палаючим оком, а на степовому горизонті немов справді [насправді] зависла хмарка куряви (М.Коцюбинський).

4) дійсно , якщо означає впевненість мовця в достовірності інформації  (його можна замінити вставними словами: правда, достеменно, ясна річ, безсумнівно, без сумніву): Дійсно, він відмінний дизайнер! Дійсно, душа людська - темний ліс.  Як правило, слово «дійсно»  можна переставити в інше місце речення без спотворення його змісту:  Він, дійсно,  відмінний дизайнер! Душа людська, дійсно,  - темний ліс.

          Як прислівник слово "дійсно " має значення «насправді, справді, у дійсності»:  Документів у нього дійсно не було. Нам дійсно є чим пишатися. Усе це абсолютна правда, я і дійсно такий. Прислівник "дійсно" перенести неможливо, і на нього,  як правило, падає логічний  наголос (порівняйте: Я голодний. - Я дійсно голодний) .

Часом розрізнити прислівник і вставне слово дуже непросто. Це дійсно складний випадок . У спірних випадках питання про розстановку розділових знаків вирішує автор тексту.

Слова однак, проте бувають вставними тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності, у такому випадку  після них не треба ставити кому:

1.Сподівання мої, проте, не справдилися – до нас ніхто не вийшов (М. Рябий).  –  Ніяких звісток від Юрія не мала, проте була переконана, що він десь є (О. Гончар). Проте  спогади важкими брилами давили на груди (Д. Дереч).   2. Всесвiт, однак, нерухомим здається, якщо не рахувати  iстот, що надiленi здатнiстю власного розуму (М. Зеров ). ― Думка ця кружляла в Настиній голові, однак Настя стояла на одному міс­ці (М. Коцюбинський)

Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони комами не відділяються, наприклад: 1. З-під блискучого полотна випорскували пахучі іскри твердої, можливо тисячолітньої, модрини (В. Кобець). 2. Стелила племінниця, на диво гнучка і метка, як блискавка, дівчина років двадцяти (Д. Дереч). Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати» (О. Десняк). 

Якщо при вставних конструкціях є сполучники, які до них належать, то вони виділяються разом зі сполучником.  Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставна конструкція виділяється комами і цим самим відмежовується від сполучника, наприклад: 1. Як видно, надовго розгулялась хурдига (О.Гончар). 2. У небі веселка. А може, то стрічка з вінка нареченої, літу дарована? (Л. Семко). 3. Стоять верби, опушенi зелененьким листям, i, здається, чують сплески журавлиних сурем у пiднебессi (Є. Гуцало ). 4. Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно до­повнювало їх (О. Гончар).

Звернiть  увагу:   якщо   вставну   конструкцiю випустити,  то  сполучник   буде  зайвим.

Якщо два вставні слова стоять підряд, то вони одне від одного відділяються комою, наприклад: 1. І, на диво, здавалося, що й хата так само давно не спить, прислухається до чогось (Є. Гуцало). 2. Втім, може, то була Червона Шапочка, в якої хижий вовк з’їв бабусю? (А. Звірик).

Групи вставних слів за значенням

Відеоурок Вставні конструкції. Групи за значенням можна переглянути ТУТ.

Відеоурок Розділові знаки при вставних конструкціях можна переглянути ТУТ.

     1.    Виражають упевненість або невпевненість: безумовно, безперечно, безсумнівно, без сумніву, звісно, звичайно, видно, дійсно, ймовірно, очевидно, либонь, здається, може, можливо, мабуть, певно, напевно, певна річ, я певен, смію запевнити, ясна річ, правда, щоправда, правду кажучи, справді, розуміється, зрозуміло, само собою зрозуміло, очевидно, сподіваюся, гадаю, можна сказати, треба гадати тощо.

     2.    Вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, чую, бачу, по-моєму, по-твоєму, по-вашому, на мій погляд, на мою думку, на думку …, за висловом … , за вченням …, за повідомленням … , з погляду … , як відомо  тощо.

3.    Емоційна оцінка повідомлюваного (радість, задоволення, жаль, здивування, незадоволення): на щастя, на радість, на жаль, на сором, на диво, дивна річ, як на зло, як на гріх, як на біду, як на лихо, як навмисне,  слава Богу, нівроку, ніде гріха діти, грішним ділом , соромно казати, чого доброго, хвалити долю  тощо.

4.    Указують на зв*язок думок, послідовність викладу:  по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, зрештою, нарешті, отже, значить, таким чином, кінець кінцем,  взагалі, загалом, головне, до речі,  між іншим, крім того, зокрема,на додаток, наприклад, приміром;  однак, одначе, проте, навпаки  тощо.

5.    Указують на спосіб оформлення думок: словом, одним словом, іншими словами, коротше (інакше, чесно, м*яко, власне, правду) кажучи, сказати (признатися) по правді, ніде правди діти, можна сказати, так би мовити, грубо висловлюючись.

6.    Привертають увагу співрозмовника: чуєте (чуєш), бачите (бачиш, бач), розумієте (розумієш), знаєте (знаєш), вірите (віриш), послухайте (послухай),  погодьтесь (погодься), уявляєте (уявляєш, уяви собі), майте на увазі, зверніть увагу, даруйте на слові, слово честі, прошу вас, дозвольте, пробачте    тощо.

7.    Оцінка фактів з погляду їх звичайності: як завжди, як звичайно, як правило, як водиться, було, бувало, трапляється тощо.

Ніколи не бувають вставними і, отже, не виділяються комами слова: навіть, майже, приблизно, якраз, навіть, адже, при тому, тим часом, до того ж, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, немовбито, ніби, нібито, мовби, неначе, нібито, принаймні, між  тим, за традицією, буквально, у кінцевому підсумку.