Розділові знаки при вставних конструкціях

Вставні конструкції в реченні виділяються комами.

            Одні і ті самі слова можуть уживатися то в ролі вставних (не виступають членами речення), то в ролі членів речення (найчастіше присудків чи обставин), тоді вони комами не виділяються.

1. Бувало, дріб’язкове на путі долали ми разом в єдиній згоді (Д. Луценко). – Споконвіку це бувало – купальське свято наставало (М. Костін). 2.  Здається, про все, що говорить співрозмовник, він знає набагато краще (Р. Іваничук). ― Мені осіння ніч короткою зда­ється (Леся Українка).  3. Генерал, видно, був чимось не зовсім задоволений(О.Гончар). ―  Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву (І. Котляревський).

Важко буває розрізнити вставні слова і члени речення звичайно, нарешті, справді, дійсно.

Вставними ці слова бувають за таких умов:

1) звичайно в значенні “само собою зрозуміло": Звичайно, вовкулаки — це химери (М.Рильський); але: У комірчині звичайно [майже завжди] стояли бідони з молоком та висіли білі халати доярок (Григорій Тютюнник).

2) нарешті

Ø     Якщо служить для висловлення нетерпіння, незадоволення і под.: І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани (В.Сосюра).

Ø     Якщо наголошує, що член речення, при якому воно стоїть, завершує сказане або є останнім у переліку: Минають села, наче сни. І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани (В. Сосюра).

Ø     Якщо вказує на зв’язок думок, порядок викладу: Та й, нарешті, ви зможете дістати в нього належну консультацію” (з газети).

Якщо в реченні це слово в значенні “після чого-небудь” відповідає на питання к о л и?, то воно є обставиною часу і на письмі комами не ви­діляється: Матроси знов узялися за лопати. Під першим шаром спочатку глина і нарешті [після всіх зусиль, спроб] вугільний шар (3. Тулуб).  Нарешті  Василькові пощастило вхопитись за гілку (О.Донченко).

3) справді в значенні “правду кажучи”, “це правда": Справді, сонце встало й оглядало світ палаючим оком, а на степовому горизонті немов справді [насправді] зависла хмарка куряви (М.Коцюбинський).

4) дійсно , якщо означає впевненість мовця в достовірності інформації  (його можна замінити вставними словами: правда, достеменно, ясна річ, безсумнівно, без сумніву): Дійсно, він відмінний дизайнер! Дійсно, душа людська - темний ліс.  Як правило, слово «дійсно»  можна переставити в інше місце речення без спотворення його змісту:  Він, дійсно,  відмінний дизайнер! Душа людська, дійсно,  - темний ліс.

          Як прислівник слово "дійсно " має значення «насправді, справді, у дійсності»:  Документів у нього дійсно не було. Нам дійсно є чим пишатися. Усе це абсолютна правда, я і дійсно такий. Прислівник "дійсно" перенести неможливо, і на нього,  як правило, падає логічний  наголос (порівняйте: Я голодний. - Я дійсно голодний) .

Часом розрізнити прислівник і вставне слово дуже непросто. Це дійсно складний випадок . У спірних випадках питання про розстановку розділових знаків вирішує автор тексту.

Слова однак, проте бувають вставними тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності, у такому випадку  після них не треба ставити кому:

1.Сподівання мої, проте, не справдилися – до нас ніхто не вийшов (М. Рябий).  –  Ніяких звісток від Юрія не мала, проте була переконана, що він десь є (О. Гончар). Проте  спогади важкими брилами давили на груди (Д. Дереч).   2. Всесвiт, однак, нерухомим здається, якщо не рахувати  iстот, що надiленi здатнiстю власного розуму (М. Зеров ). ― Думка ця кружляла в Настиній голові, однак Настя стояла на одному міс­ці (М. Коцюбинський)

Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони комами не відділяються, наприклад: 1. З-під блискучого полотна випорскували пахучі іскри твердої, можливо тисячолітньої, модрини (В. Кобець). 2. Стелила племінниця, на диво гнучка і метка, як блискавка, дівчина років двадцяти (Д. Дереч). Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати» (О. Десняк). 

Якщо при вставних конструкціях є сполучники, які до них належать, то вони виділяються разом зі сполучником.  Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставна конструкція виділяється комами і цим самим відмежовується від сполучника, наприклад: 1. Як видно, надовго розгулялась хурдига (О.Гончар). 2. У небі веселка. А може, то стрічка з вінка нареченої, літу дарована? (Л. Семко). 3. Стоять верби, опушенi зелененьким листям, i, здається, чують сплески журавлиних сурем у пiднебессi (Є. Гуцало ). 4. Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно до­повнювало їх (О. Гончар).

Звернiть  увагу:   якщо   вставну   конструкцiю випустити,  то  сполучник   буде  зайвим.

Якщо два вставні слова стоять підряд, то вони одне від одного відділяються комою, наприклад: 1. І, на диво, здавалося, що й хата так само давно не спить, прислухається до чогось (Є. Гуцало). 2. Втім, може, то була Червона Шапочка, в якої хижий вовк з’їв бабусю? (А. Звірик).

Групи вставних слів за значенням

Відеоурок Вставні конструкції. Групи за значенням можна переглянути ТУТ.

Відеоурок Розділові знаки при вставних конструкціях можна переглянути ТУТ.

     1.    Виражають упевненість або невпевненість: безумовно, безперечно, безсумнівно, без сумніву, звісно, звичайно, видно, дійсно, ймовірно, очевидно, либонь, здається, може, можливо, мабуть, певно, напевно, певна річ, я певен, смію запевнити, ясна річ, правда, щоправда, правду кажучи, справді, розуміється, зрозуміло, само собою зрозуміло, очевидно, сподіваюся, гадаю, можна сказати, треба гадати тощо.

     2.    Вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, чую, бачу, по-моєму, по-твоєму, по-вашому, на мій погляд, на мою думку, на думку …, за висловом … , за вченням …, за повідомленням … , з погляду … , як відомо  тощо.

3.    Емоційна оцінка повідомлюваного (радість, задоволення, жаль, здивування, незадоволення): на щастя, на радість, на жаль, на сором, на диво, дивна річ, як на зло, як на гріх, як на біду, як на лихо, як навмисне,  слава Богу, нівроку, ніде гріха діти, грішним ділом , соромно казати, чого доброго, хвалити долю  тощо.

4.    Указують на зв*язок думок, послідовність викладу:  по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, зрештою, нарешті, отже, значить, таким чином, кінець кінцем,  взагалі, загалом, головне, до речі,  між іншим, крім того, зокрема,на додаток, наприклад, приміром;  однак, одначе, проте, навпаки  тощо.

5.    Указують на спосіб оформлення думок: словом, одним словом, іншими словами, коротше (інакше, чесно, м*яко, власне, правду) кажучи, сказати (признатися) по правді, ніде правди діти, можна сказати, так би мовити, грубо висловлюючись.

6.    Привертають увагу співрозмовника: чуєте (чуєш), бачите (бачиш, бач), розумієте (розумієш), знаєте (знаєш), вірите (віриш), послухайте (послухай),  погодьтесь (погодься), уявляєте (уявляєш, уяви собі), майте на увазі, зверніть увагу, даруйте на слові, слово честі, прошу вас, дозвольте, пробачте    тощо.

7.    Оцінка фактів з погляду їх звичайності: як завжди, як звичайно, як правило, як водиться, було, бувало, трапляється тощо.

Ніколи не бувають вставними і, отже, не виділяються комами слова: навіть, майже, приблизно, якраз, навіть, адже, при тому, тим часом, до того ж, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, немовбито, ніби, нібито, мовби, неначе, нібито, принаймні, між  тим, за традицією, буквально, у кінцевому підсумку.

День української писемності та мови. Цікаві факти про мову

Народні перлини: українські прислів'я, приказки, каламбури. Буряк не дурак: на дорозі не росте, а все в огороді

Розділові знаки при звертаннях

Відеоурок Звертання можна переглянути ТУТ.

Відеоурок Розділові знаки при звертанні
можна переглянути ТУТ.

Звертання разом із залежними словами виділяється комами:

1.   Якщо звертання стоїть на початку речення, то кома ставиться після нього. Після однослівних і поширених звертань, що вимовляються з виразною окличною інтонацією, ставиться знак оклику, наприклад: 1. Земле рідна, скільки буду жити, стільки і любитиму тебе (М. Луків). 2. Маче мій пурпуровий, ріс ти з козацької крові (В. Сторожук).

2.   Якщо звертання займає позицію у середині речення, то виділяється комами з обох боків, наприклад: 1. В обіймах країни, Віннице рідна, ти тисячі років живи-не вмирай (І. Козак). 2. Відгукнися, рідний краю, звуком радості і сили! (Б. Лепкий).

3.   Кома ставиться перед звертанням, якщо воно стоїть у кінці речення, наприклад: 1. Гей, зупинися, вороже лукавий! (Л. Пастушенко). 2. Мир тобі, стражденна Україно! (П. Головатюк).

4.   Вигуки від звертання відділяються комами, наприклад: 1. Гей, Віннице, вдягай нічну кирею! (Н. Струтинська). 2. Ох, жоржини, пелюстки благають це червоне літо зберегти (Л. Корнієнко).

Примітка. Не відокремлюються вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого є  звертання: Ой ти, Петруню, ой ти, серце, набери води у відерце (Народна пісня).

5.   Підсилювальні частки о, ой, які стоять перед звертанням, комою не відокремлюються, якщо вони інтонаційно тісно зв’язані зі звертанням, наприклад: 1. Ой зимо, зимо старесенька, швидше скрині відчиняй, снігові хустки білесенькі і морози в них складай (Л. Любчик). 2. О друже мій, попереду розлука, а зустрічі – чи трапляться вони (В. Симоненко).

6.   Особові займенники ти, ви, які стоять при звертанні, до групи звертання не входять і комами не виділяються, наприклад: 1. Де ви, мрії юності рожеві? (М. Луків). 2. Ой чого ж ти, дубе, на яр похилився? (Нар. творчість).

7.   Якщо звертання поширене однорідними членами, відокремленими означеннями та прикладками, то розділові знаки ставляться відповідно до загальних правил, наприклад: 1. Земле моя, запашна, барвінкова, ріки медові, дощі золоті, тільки б побачить тебе у обнові – більше нічого не хочу в житті (М. Стельмах). 2. Як без повітря, хліба і води не може жити на землі людина, так я без тебе черствію завжди, жадана пісне, подруго єдина (Д. Луценко).

Тире в неповному реченні

Відеоурок Тире в неповному реченні можна
переглянути ТУТ.

У неповних реченнях тире ставиться на місці пропущеного члена речення, переважно присудка, якщо цього вимагає інтонація. Пропущене слово можна легко відновити з контексту, наприклад:

    1. Коли душа слизька, немов медуза, вповзає в неї підлість крізь щілини: спочатку зраджують коханих, потім – [зраджують] друзів, а щонайгірше – [зраджують] матір, Батьківщину (В. Сторожук). 2. Із білого плину квітучих акацій хтось вибере гілку, хтось –  [вибере] пісню бджолину (В. Козак). 3. Зерно забуває ріллю степову, а люди – [забувають] своїх попередників лиця (М. Луків).

           Тире може ставитися на місці пропущеного присудка в неповних (еліптичних) реченнях, у яких відсутній присудок не потребує відновлення, зміст речення зрозумілий і без нього. Пропущене слово можна відтворити з самої конструкції речення, причому не конкретне дієслово, а тільки тематичну групу, до якої воно належить. Можливість такого відтворення забезпечується наявністю в еліптичному реченні другорядних членів, які належать до групи присудка  (додатків і обставин), наприклад:

     1. Вечірня вулиця – [потонула] в берегах вишневого цвіту (Є. Гуцало). 2. У маєві дитинства – [видніється] рідна мати і поле поблизу моєї хати (А. Бортняк). 

Тире між підметом і присудком

Відеоурок Тире між підметом і присудком можна
переглянути ТУТ.

У простому реченні між підметом і присудком ставиться тире:

1. Якщо обидва головні члени речення виражені іменниками або кількісними числівниками у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає, наприклад:

 1. Природа – наймудріший співрозмовник, рівного їй нема (Є. Гуцало). 2.Наш народ – океан (П. Тичина). 

    2. Якщо підмет і присудок або один із цих членів виражений інфінітивом, наприклад: 1. Дитину народить – нелегка справа то...(В. Сторожук). 2. Зрадити душу – найнижче рабство (М. Луків). 3. Життя прожити — потоптати сум, єством своїм прославити людину! (А. М’ястківський). 4. Працювати — не бідувати (Нар. тв.).

3. Якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або інфінітивом, приєднується до підмета за допомогою слів це (це є), оце, то, ось, (це) значить, наприклад: 1. Коровай – то щедрість нив (М. Костін). 2. А календар – це непомітний кущик, який щодня скидає по листочку (В. Сторожук).

   УВАГА! Коли ж між підметом та іменною частиною складеного присудка, вираженою іменником, з’являється відокрем­лений член речення або підрядне речення, то після них на місці пропущеної зв’язки ставиться тире, якому пере­дує кома, що відмежовує відокремлений член чи підрядне речення: Ліс, або, як кажуть серби, шума, — це не просто сосни і дуби. (М. Рильський).

Тире може як ставитися, так і не ставитися:

1.   Якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку, приєднується за допомогою порівняльних сполучників як, наче, ніби, мов та ін. Тире ставиться за наявності логічно наголошеного присудка та паузи між ним і підметом, наприклад: 1. І новорічна ніч як казка (Є. Гуцало). 2. Копиці сіна – мов татарські шатра (Н. Поклад). 3. Старі листи – як вигасла зола (М. Луків).

   УВАГА!   Тире не ставиться перед присудками в реченнях на кшталт: Робота як робота. Чоловік як чоловік.

2.   Якщо присудок виражений прикметником, дієприкметником, прикметниковим займенником, порядковим числівником: Деревина міцна на своєму ґрунті (Г.Сковорода). Але щоб логічно виділити або інтонаційно підкреслити присудок, тире можна поставити: Пшениця – руса. Жито – темно-русе (Є.Гуцало).

3.   Якщо підмет виражений особовим займенником, а присудок – іменником у називному відмінку. Тире ставиться, коли підмет логічно наголошений і несе важливе смислове навантаження, наприклад: 1. Я волошка (А. Малишко). 2. Ти – повітря  для мого  багаття (В. Рабенчук). 3. Я не окраїна, я не руїна, я – Україна, я – Україна! (Т.Домашенко).

4.   Якщо підмет виражений словoм ЦЕ або ТО, а присудок – іменником у називному відмінку: 1. Я розумію світло. Це – душа (Д.Павличко). 2. Це справжнє чудо. Це – земля (П.Перебийніс). 3. Ця дівчина не просто так Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа (Л. Костенко).

5.   Якщо перед іменником-присудком (числівником чи фразеологічним зворотом)  є заперечна частка НЕ. Тире ставиться для інтонаційного та смислового виділення присудка, наприклад: 1. Кров не вода, а серце не камінь (Нар. творчість). 2. Мої літа не монотонні будні (Д. Павличко). 3. Я не кобзар і не співець. (В.Грінчак.) 4. Душа – не свита: не одягнеш другу (В. Сторожук).

   УВАГА! Це не стосується речень з присудком-інфінітивом і речень зі словами ЦЕ, ОСЬ, ЗНАЧИТЬ

6.   Якщо перед присудком є другорядний член речення, що відноситься до нього, вставна або вставлена конструкція, сполучник або частка: Ялина також дерево хвойне. Це джерело лише початок річки. Виховання, безперечно, справа тонка! (З газ.). Життя, безумовно, добрий учитель, але дуже дорого бере за свої уроки (Нар. тв.) Проте для інтонаційного та стилістичного виділення присудка у подібних випадках тире ставиться: 1. Диплом без праці ― пустенька цяця (Нар. тв.) 2. А тільки Дніпро там — як море (Р. Іваненко).