Розділові знаки в складносурядному реченні

Відеоурок Складносурядне речення  можна переглянути ТУТ.

Кома ставиться між частинами складносурядного речення, з’єднаними

1)           єднальними сполучниками і (й), та (= і), і...і, ні...ні (ані...ані), наприклад: 1. Кудлатий пес лежить  у  затінку сосни, і тишу вікову знічев’я будять птиці (М. Луків). 2. Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (М. Рильський.

2) Протиставними сполучниками а, та (=а), але, однак, проте, зате, наприклад: 1. За гріхи нас осуджують люди, але милує праведний Бог (Г. Чубач). 2. І ми усі лиш часточка природи, проте від неї брати кожен звик (П. Керанчук).

3) розділовими сполучниками або, чи, або...або, чи...чи, то...то,   чи то...чи то, не то...не то, наприклад: 1. Чи буря почала ущухати, чи так лиш здавалось? (М. Потупейко). 2. То мете подільська сніговійниця, то волошки неба ваблять зір (А. Бортняк). 3. Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля (М Коцюбинський).

Кома перед і (й), та (=і), чи, або між частинами складносурядного речення не ставиться:

а) якщо обидві частини мають спільний другорядний член речення або спільне вставне слово (спільними можуть бути частки): А за вікнами крекче мороз і посвистує вітер (М. Стельмах). Лиш щемить у серці болісне чекання і несуть тривогу спалахи заграв (С. Травнева).   Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (А.Головко).

Примітка. Якщо сполучники і (й), та (=і) повторюються, то кома ставиться: Здавалося, і вітер тут чорний, і дощ ллється з неба чорний, як смола (О. Гончар).

б) якщо обидві частини мають спільне підрядне речення: Коли ж одчинили вікно, світло впало на ціле море напружених, схвильованих облич і крізь вікно в хату влетіла стоока тривога (М. Коцюбинський).

в) між двома односкладними називними чи безособовими реченнями: Меди та пахощі живиці (М. Рильський). Потемніло і стало моросити дрібно та тихо (О. Гончар). 

г)Між двома питальними, спонукальними або окличними реченнями: Хто ви і чого вам треба? (Ю. Яновський). Хай пригорнеться серце до серця і поллється тепло із зіниць (Є. Таранюк).

Якщо частини складносурядного речення, зв’язані сполучниками а, але, проте, однак (рідше – і, та), значні за обсягом або в середині їх є коми, то між ними ставиться крапка з комою, наприклад: Отакого вечора, навесні, по-новому починаєш розуміти, яке тобі все дороге – й тихе, задумане село, що озивається бадьорими молодими голосами, в яких теж звучить весняна свіжість; і дух зволоженого ранковим дощиком чорнозему; і гіркуватий запах черемхових заростей, од яких віє холодком, які чомусь викликають у тобі спогади про дитинство; і теплі, приязні вогники зірок у темній голубизні неба...(Є. Гуцало).

Якщо друга частина складносурядного речення виражає висновок, несподіваний наслідок дії першої чи різке протиставлення, то між частинами складносурядного речення перед сполучниками  і, та (= і) ставиться тире, наприклад: 1. Сідає зграя горобців – і сонях миттю порожніє (Л. Талалай). 2. Дикі гуси летять – і прощальний летить їхній крик (Є. Гуцало).  3. Іще одна коротка мить – і не знайти мене у полі (Л. Талалай).

Цитати

Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. Цитата обов’язково береться в лапки. У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Слово для Лесі Українки — це “гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч”.

Цитування буває двох видів: у вигляді прямої мови й у вигляді непрямої мови.

Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові: Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: “Встане правда! встане воля!”

Якщо цитата наводиться як складова частина в авторському реченні, тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови, цитата береться в лапки й починається з малої букви: Поета не лякає, що, може, десь у “снігу на чужині” доведеться йому загинути, “в неволі плачучи”, умерти. Йому болить лише те, що “Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять...”

Якщо цитата подається у формі вірша, то вона в лапки не береться:

1. І йому згадалася ота пісня бабусі, що тримала на зморшкуватому обличчі цілий вік:

                   Та налетіли гуси

                   З далекого краю,

                   Замутили воду

                   В тихому Дунаї   (М. Стельмах).

  2.                         – Та було в батька три дочки,

                   Та й усі разом поросли!.. –

заспівала Зінка Дейнега пісню, що часто чула від своєї матері (Є. Гуцало).

Розділові знаки при прямій мові

Відеоурок   Пряма мова. Розділові знаки при прямій мові  можна переглянути   ТУТ.

Пряма мова в тексті виділяється трьома способами:

1)            береться з обох боків у лапки разом із знаком питання, знаком оклику і трьома крапками (крапка і кома виносяться за лапки), наприклад: “А я вже бачив день!” — “Коли?!” — “Не знаю”. — “Який же він?” — “Хороший! Дуже славний!..” — “Ет, — байдуже озвалася матуся, — то був не день, то сполох був, та й годі” (Леся Українка);

2) у діалогах починається з абзацу, і перед нею ставиться тире, наприклад:

Михась слухає товаришів і раптом каже:

— Живе не може бути без сонця, — і обводить поглядом довкола,

— І справді, — радісно всміхаються діти. — Все від сонця. І трава, і дерева, і рибка, й метелики. І людина не може жити без сонця…

— І без води, — говорить дівчинка, дивлячись на плин ріки…

— І без повітря… (І.Цюпа);

3) у драматичних творах пишеться після назви дійової особи і крапки, наприклад:

Демид. Як поживаєте?

Карпо. Спасибі! Живемо серед натури, здається — натурально! Щодня бачимо, як на світ благословляється, як сонечко сходить, цілий день працюємо і, утомлені, разом з сонцем одпочиваємо.

Демид. Радісно і мило так жить (І.Карпенко-Карий).

В усіх випадках пряма мова починається з великої букви.

Розділові знаки при словах автора вживаються по-різному залежно від того, де стоять вони.

1.           Якщо пряма мова стоїть після слів автора, то перед нею ставиться двокрапка і перше слово пишеться з великої літери. Знак питання, знак оклику і три крапки ставляться перед закритими лапками, крапка – після них, наприклад: 1. Хочеться мовити собі й кожному: «Бережімо свої таланти!» (А. Камінчук). 2. Обіпершись вітрові на спину, кричить Тарасова гора: “Нема на світі України, немає другого Дніпра!..”  (В.Симоненко).

2.           Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то після неї ставиться знак оклику, або знак питання, або три крапки (залежно від характеру речення) і тире. Коли в кінці прямої мови повинна бути крапка, замість неї ставиться кома, яка виноситься за лапки. Слова автора починаються з малої літери, наприклад: 1. «Вартуй! Вартуй!» - з Кирилівської брами. «Вартуй! Вартуй!» - від Київських воріт (Л. Костенко). 2. «Чи ж буває Вкраїна без верби й калини?» — дивуються наші земляки. (В. Супруненко).

Якщо слова автора розривають пряму мову, то знаки ставляться залежно від місця розриву, а саме:

3.           Якщо на місці розриву не повинно бути ніякого знака або мала бути кома, крапка з комою, двокрапка, тире, то слова автора виділяються з обох боків комою й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад:  1. М’яким димком розмита далина. І агроном, поглянувши у небо: “Оце б дощу, - промовив сам до себе, – їй-богу, погорить озимина…”  (Б. Олійник). 2. «Треба стягтися, – сказали сини, – спершу на плуга із доброї криці» (В. Забаштанський).

4.           Якщо на місці розриву мала бути крапка, то перед словами автора ставиться кома й тире, а після них – крапка й тире; друга частина прямої мови починається з великої літери, наприклад:  1. “Слухай, батьку, - син доросло доторкнувсь мого плеча. - Як же ми з тобою схожі! Дерево і деревце…”  2.  «Ні, я хочу іншого життя, – мало не вголос подумав Віктор. – Навіщо грати на скрипці, коли тебе ніхто не слухає і не бачить?» (А. Звірик).

5.           Якщо на місці розриву мав бути знак питання, або знак оклику, або три крапки, то перед словами автора зберігається цей знак і додається тире, а після слів автора ставиться крапка й тире, друга частина прямої мови починається з великої літери (можливий правопис з малої літери, якщо при відсутності розриву три крапки стояли в середині речення), наприклад:  1. “Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих” (Марко Вовчок).  2. «Я був так далеко, але нічого кращого од цвіту моєї землі так і не знайшов... – знову думав він. – Можливо, нічого кращого й нема» (А. Звірик).

6.           Якщо в словах автора є два дієслова зі значенням висловлювання,  одне з яких стосується першої частини прямої мови, а друге – другої, то після слів автора ставиться двокрапка і тире. Пряма мова продовжується з великої літери, наприклад: «Така сувора діалектика, – подумав Віктор. І відразу ж спохватився: –  Все на світі вмирає, а живе тільки мати...» (А. Звірик).

7.           Якщо пряма мова стоїть у середині авторських слів, то перед нею ставиться двокрапка, а після неї – кома й тире (якщо пряма мова закінчується знаком питання чи знаком оклику або трьома крапками, то кома опускається), наприклад:  Промовлю:  «Вінниця !» – і дзвінко так, і лунко. Й не помічаю, що уста тулю у слові цім, немов для поцілунку (В. Рабенчук).

Розділові знаки при порівняльних зворотах

Відеоурок  Порівняльний зворот  можна переглянути ТУТ.

Порівняльний зворот образно характеризує предмети, дії, ознаки шляхом порівняння їх з іншими предметами, діями, ознаками.
Порівняльні звороти вводяться в речення за допомогою порівняльних сполучників як, мов, мовби, немовби, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, буцім тощо. У реченні порівняльний зворот є одним членом речення і здебільшого виконує синтаксичну роль обставини способу дії: Летять на землю груші, як з рогаток (Л. Костенко).

Виділення зворотів

Порівняльні звороти, що вводяться в речення словами як, немов, немовби, наче, начебто, неначе, неначебто, ніби, ніж тощо в усному мовленні виділяються інтонацією, а на письмі - комами. Якщо зворот стоїть у середині речення, то коми ставляться з обох боків.

Поговорю з деревами, і стане душа легенька, мов  кульбаби цвіт (Н. Поклад).

Порівняльний зворот не відокремлюється комами в таких випадках:

1.            Якщо порівняльний зворот виконує функцію простого дієслівного присудка, порівняльне значення якого ослаблене. Кома в таких випадках ставитись не може, бо вона розірвала б зв’язок присудка з підметом. Наприклад: 1. Металево-чорні  ластівки  в польоті наче аж точили нерушне повітря (Є. Гуцало). 2. Однак уся постать юнки ніби бриніла (Д. Дереч).

2.            Якщо  порівняльний зворот є частиною складеного присудка. Такий присудок має порівняльний характер, наприклад: 1. Дерев розмиті силуети мов оповиті в целофан (М. Луків). 2. Був місяць мов скибочка дині (В. Козак).

Примітка. Якщо на присудок падає логічний наголос і наявна пауза між ним і підметом, то в таких випадках ставиться тире, наприклад: 1. Дівчата – як метелики барвисті: строкаті плаття, погляди іскристі (М. Луків). 2. Усе моє життя – як вигнута підкова, клубок напружених до краю жил (Д. Пічкур).

3.            Якщо порівняльний зворот має фразеологічний характер, наприклад: 1. Дощ лив як з відра (А. Звірик). 2. Валентина зупинилася як вкопана (А. Звірик). 3. А я ж у Яблунівці теж став хитрий як чорт (Є. Гуцало).

4.            Якщо порівняльний зворот починається заперечною часткою не, наприклад: 1. На землі прожив ти не як гість (Д. Луценко). 2. Хочу, щоб ви зрозуміли мене не лише як лікар (В. Кузьменко).

5.            Якщо перед порівняльним зворотом знаходяться прислівники міри й ступеня, наприклад: У газику майже як  і в степу – не надихаєш, не нагрієш (П. Загребельний).

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Не слід сплутувати з порівняльним зворотом прикладку зі словом як, яка на письмі здебільшого комою не відокремлюється. Наприклад, у реченні Франко як поет відомий у світі - вислів «як поет» є прикладкою, а не зворотом (У цьому реченні не порівнюється Франко з поетом, бо він і є поетом. Мовиться про те, що Франко відомий світу в ролі поета).