Народні свята грудня

1 грудня — Платона і Романа

Прикмети: який перший день грудня, така й зима. Виглядайте зиму з Платона й Романа, щоб похвалити її на Масляну. Казали: якщо 1 грудня погода гарна, то буде погожою й ранньою весна.

3 грудня — Свято Прокла

Якщо цього дня йде сніг, то 3 червня йтиме дощ. За народним повір’ям, «Прокли проклинали нечисть під землею, щоб не виходила».

4 грудня — Введення у Храм Пресвятої Богородиці. Третя Пречиста
Введення — ворота зими: до 4 грудня треба закінчити всі польові та городні роботи. Морози вводили рік у зиму. Проте селяни помічали, що Введення — ще не справжня зима.

Народні прикмети:

Введенські морози зиму на ум наставляють.
Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави.
Сильні морози — всі свята будуть холодними.
Як на Введення буде вода, то влітку буде молоко.
Введенські морози ще зими не роблять.
Хто по Введенню сіє, той на хліб надіється.
Якщо сніг випаде до Введення, то швидко розтане.

5 грудня — Прокопа
З Прокопового дня — надійний санний шлях. Колись у цей день люди гуртом виходили мітити дорогу солом’яними віхами, щоб мандрівники не збилися з дороги: «Прийшов Прокіп — зробив розміт, по снігу ступає — дорогу копає».
Прокопе, загорни пиріг у снігову скатертину.

6 грудня — Канун Святої Катерини
Звечора дівчата розпочинали гадати: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розцвіте, то дівчина того ж року вийде заміж.

7 грудня — Великомучениці Катерини
Катерина — свята великомучениця — родом з Олександрії, прийняла мученицьку смерть в 307 році. Відомості про знайдення її мощей та відзначення її пам’яті відносяться до 8 ст. Її мощі були знайдені християнами і перенесені в монастир на Синайській горі. Цей монастир збирав багато прихожан. Шанувати святу почала Східна церква, а пізніше — і на Заході.
У народі вважають, що Катерина — покровителька шлюбу й наречених, їх захисниця. Тому 7 грудня — день жіночої долі.
Прикмети та приказки до цього свята:
На свято Катерини ховайся під перину.
На Катерину холодно — буде голодно.
З Катерини зима візьме не голодом, то холодом.
Катерина по воді, то Різдво по льоді.

9 грудня — Георгія Побідоносця, Єгорія, Юрія, Юр`їв день
У цей день відбулося освячення в церкві мученика Георгія в Києві (1056 р.). Цей день називають ще осіннім, або холодним Юрієм (на відміну від весняного 6 травня), Юрієм зимовим, вовчим заступником. В.Скуратівський говорить, що в одній з легенд розповідається про блискучу перемогу Георгія над страшним Змієм-Драконом. Біля міста було болото, в якому жило чудовисько, — йому віддавали на поталу хлопців та дівчат. Коли черга дійшла до дочки правителя міста, Георгій заступився за неї. Він звернувся з молитвою до Бога й волею Господа знесилений Змій сам падає до ніг Георгія. Подвиг Георгія зображено на багатьох іконах.
На честь перемоги Георгія над Змієм в Україні і введено свято, яке не супроводжується особливими обрядами.
Відома приказка: «Ось тобі, бабусю, і Юр’їв день!» — теж стосується зимового свята. Колись, після закінчення основних польових робіт, селянам дозволялося переходити від одного пана до іншого протягом двох тижнів — тиждень до Юрія і тиждень після нього.

13 грудня — Андрія Первозванного

13 грудня православні християни відзначають свято на честь святого апостола Андрія Первозванного. Водночас день Андрія був у народі великим зимовим молодіжним святом. В цей день жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. А дівчата на Андрія зазвичай ворожили.

Андрій Первозванний був одним із дванадцяти апостолів, учнів Ісуса Христа. У православній церкві його називають Первозванним, оскільки, згідно з Євангелієм від Іоанна, Андрій був одним із двох перших мешканців Галілеї, яким Христос почав проповідувати своє вчення. Ім'я другого до нашого часу не дійшло. Згодом Андрій розповів про Ісуса своєму братові Симону (апостолові Петру) і привів його до Христа. Проте в Євангеліях від Матвія та від Марка подана інша версія, у них ідеться про те, що Христос зустрів першими одночасно і Петра, й Андрія.

Особливо шанують Андрія Первозванного в Україні, оскільки виникнення Києва, столиці країни, наші предки пов`язували з іменем саме цього апостола. Як говориться у літописі «Повість минулих літ», майже дві тисячі років тому апостол Андрій під час своєї третьої подорожі з християнською проповіддю у землі скіфів побував на схилах Дніпра, де згодом був збудований Київ, і освятив це місце, встановивши тут хреста. Нестор-літописець відзначає, що Андрій «...указав на гори і прорік благодать граду, який постане на них».

Хоча Андрій Первозванний і є християнським святим, однак різноманітні обряди, які відбуваються у цей день, мають прадавнє язичницьке коріння: молоді люди під час святкувань намагаються вгадати свою долю, дізнатися про судженого чи суджену.

Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії, приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель». Пізно ввечорі, коли темно, дівчина набирала в пелену насіння коноплі (інколи льону, маку, тощо). Виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала:

Андрію, Андрію!
Конопельку сію;
Спідницею волочу,—
Заміж вийти хочу.

Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала пару – добрий знак.

На Поділлі широко побутував спосіб ворожіння з «балабушками» - маленькими булочками. Тісто для них замішували на «непочатій» воді, яку кожна дівчина мала принести у роті з річки або колодця. Знаючи про це, парубки нерідко влаштовували засідки, смішили і лякали дівчат, змушуючи їх кілька разів повертатися за водою. Кількість «балабушок» відповідала кількості дівчат, присутніх на вечорницях. Намастивши салом, їх викладали на ослоні або на підлозі так, щоб кожна дівчина бачила свою. Після цього до хати заводили пса, якого навмисне перед тим не годували. Дівчина, чию «балабушку» пес з'їдав першою, раніше всіх мала вийти заміж. Залишені псом хлібці означали, що їх власниці в наступному році не мали шансів на одруження.

Перспективи майбутнього шлюбу дівчата намагались визначити, рахуючи дрова в оберемку (парне число - хороша прикмета), рахуючи кілля на певному відрізку плоту або тину, виливаючи віск чи пускаючи половинки горіхів із запаленими свічками на воду, зазираючи опівночі в дзеркало, кладучи на ніч під голову пояс, за допомогою обручок, «віщих» сновидінь тощо.

Існували спеціальні ворожіння, що мали на меті розпізнати професію майбутнього чоловіка, довідатись, кому належатиме лідерство в сім'ї.

У цей вечір дівчата намагалися побачити свого обранця в дзеркалі, дізнатися професію майбутнього чоловіка. Щоб це вгадати, дівчина посипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води, ставила поруч люстерко і вносила півня: якщо півень нап’ється води, чоловік буде п’яницею, якщо клюне пшениці – буде господарем, а як гляне у люстерко – буде паничем або ледарем.

Бігали дівчата також до річки, набирали намулу з дна і приносили до хати. В хаті цей намул уважно розглядали: якщо там є шматочок заліза або цвях – чоловік буде ковалем, тріска – теслею, скло – склярем, шкіра – шевцем, пісок – мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого, – хліборобом.

Окрім цього, через хату кидали чобіт, а потім дивилися, в який бік носом упаде. Вважалося, що звідти й потрібно чекати нареченого.

Щоб дізнатися, як зватимуть судженого, дівчата йшли зранку на вулицю і запитувати ім'я першого чоловіка, якого зустрічали.

На всій території Поділля була поширена андріївська гра «кусати калиту». Особливе місце на Андрія займає обрядова гра «Калита» («Калета»), в якій брали участь дівчата і хлопці. Дівчата збиралися разом і пекли калиту - великий круглий корж із білого борошна. Кожна дівчина повинна була взяти участь у приготуванні Калити. Тісто місили всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і до наймолодшої дівчинки. Посередині коржа робили дірку. В деяких етнографічних джерелах збереглися дані, що калита, як правило, становила 35 см в діаметрі і 1,5 см товщини.

Солодке з медом тісто пекли в печі і запікали так, щоб важко було відкусити. Зверху калиту намащували медом. Для виготовлення калити брали «непочату воду» або ж воду, настояну на пахучих травах, зокрема на любиcтку.

На вечорницях, коли збиралася молодь, калиту за допомогою стрічки підвішували до стволока посередині хати, так щоб її було важко вкусити. З-поміж усіх хлопців обирали «пана Калитинського», котрий мав стояти із мискою сажі й квачем та не давати нікому вкусити калиту. Калитинським мав бути най балакучіший та найжартівливіший хлопець.
Усі інші були «Коцюбинськими». Вони по черзі сідали на коцюбу, «під’їжджали» до Калитинського:
- Добрий вечір, пане Калитинський!
- Добрий вечір, пане Коцюбинський!
- Я приїхав калиту кусати!
- А я буду по зубах писати!
- А я вкушу!
- А я впишу!
І так Коцюбинський намагався вкусити калиту, але в цей час Калитинський починав його смішити, жартуючи та розповідаючи усілякі химерні історії. Коцюбинський мав залишатися серйозним. Якщо ж він не витримає і засміється, тоді коцюба переходила до іншого гравця, а Коцюбинський втрачав право вкусити калиту. Та, якщо ж йому все таки вдалося стриматися й не засміятися, тоді Коцюбинський під’їжджав на своїй коцюбі до калити і пробував її вкусити. Та знову ж таки – це було не просто, бо Калитинський так просто не дозволяв кусати калити: тільки-но Коцюбинський до калити, як Калитинський його квачем із сажею по обличчю.
Після того, як усі Коцюбинські спробували свою силу, калиту знімали та ділили між усіма в хаті.

Після калити брали горнятко з медом, на дно якого клали перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить - ожениться і буде щасливим.

В подільських селах було у звичаї вирізуваня гарбузових голів. Освітлена зсередини свічкою гарбузова голова в темряві нагадувалиалюдський череп. Як правило, хлопці лякали ними дівчат.

На Андрія дозволялись молодіжні бешкети, а парубкам прощалися усі їхні витівки. У тих батьків, які забороняли гуляти з ними своїм донькам, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону тощо і позакидували їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села.

14 грудня – свято Наума

У давніші часи навчальний процес розпочинався взимку - першого грудня за тодішнім літочисленням. Це була найзручніша пора, коли сільські діти мали змогу здобувати освіту. Батьки відводили до школи дітей саме на це свято, бо «пророк Наум наведе на ум».

За народними уявленнями, Наум - покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму. Особливо це стосувалося дітей слаборозвинених. Увечері батьки запрошували хрещених, котрі приходили з букварями, й діти починали напам'ять заучувати літери.

Хоч згодом терміни початку навчання були переміщені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію - майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти тощо. Також з цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці.

 17 грудня — Великомучениці Варвари

Про свято Варвари існувало чимало переказів. Одні вважали, що Варвара була іудейкою, але згодом вихрестилася. Коли ж про це довідався батько – жорстокий язичник Діоскор, то виніс смертний присуд. Інші стверджували, що Варвара - магометанка, але зголосилася прийняти християнське віросповідання, тому батько примусив її товкти босоніж подрібнене скло.

Святу Варвару вважають покровителькою гірників усього світу та жінок. Саме тому в Україні День святої Варвари (17 грудня) святкували лише жінки. На це свято дівчата готували вареники з маком чи сиром. З-поміж них обов'язково мали бути «пірхуни» – вареники, начинені борошном. Звареними варениками частуючи хлопців, уважно стежачи кому саме попаде «пірхун». Невдаху, який витяг такого вареника, довгий час дражнили «пірхуном».

Також у День святої Варвари дівчата ворожили на долю. В цей день вони йшли в сад, ламали гілку вишні та ставили її у воду. Якщо на Різдво гілочки зацвітали, то це віщувало шлюб цього року. Якщо ж ні – сидіти в дівках.

18 грудня — Сави
На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора «і савити, і варварити, і куделю кучматити». Хто ж не працював, то казали: «Савила та варварила і сорочки собі не справила; Сави і Варвари на мені сорочку обірвали»...

«Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці. Сава приїхав на білих санках. Сави дні прибавили. Сава мостить, а Микола гвоздить. Савка бідний, Микола багатий. Сава - батько зимового Миколи. Варвара ночі увірвала, а Сава день доточив…» - такі, зокрема, приказки побутували на свято Сави.

19 грудня — Миколая Чудотворця (Миколи зимового)

Всі три свята - Варвари, Сави та Миколи - називали Миколаїними святами. На відміну од весняного (22 травня), зимового Миколая відзначали особливо урочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних і знедолених. Та найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним охоронцем. Навіть існує легенда про те, як Миколай рятував дітей серед моря.

Традиційно в Україні, особливо у західних областях, до цього дня готували обрядодійства, пов'язані зі святим Миколаєм. Ввечері хтось найповажніший з родини, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в «доброго Миколая» (на зразок Діда Мороза), заходив до оселі з подарунками, які батьки, знаючи про дитячі забаганки, готували заздалегідь.

Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував все те добре, що зробила дитина протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая, який знає про все». Це був вельми дієвий виховний момент.

Крім того, в школах влаштовували цікаві вистави, де головною дійовою особою виступав святий Миколай. Поруч з ним неодмінно сусідив меткий чортик, який намагався переконати дідуся в тому, що вручати дітям подарунки не варто, бо вони були неслухняними. Але сюжетна лінія таких вистав закінчувалася тим, що «добрий Миколай» цього разу вибачає.

Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки, як уже мовилося, він захищав усіх бідних і знедолених.

Хоча це свято мало   переважно   церковний    характер, в окремих областях України, зокрема на Поділлі, з ним були пов'язані деякі народні звичаї та обряди. В місцевостях над Збручем 6 грудня приймали ритуального гостя — «полазника». Як і засівальник, перший полазник мав бути чоловічої статі.

Під впливом польського населення серед українців Поділля поширилась традиція дарувати подарунки від імені Миколая. Влаштовувались повчальні вистави на релігійні теми, де разом із святими діяли і чорти. По закінченні вистави через костюмованого св. Миколу проходила церемонія вручення подарунків дітям. Іноді випікали особливий вид печива – «миколайчики». Разом з іншими гостинцями й різочкою як пересторогою від злих вчинків їх клали дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколи зберігся і нині.

22 грудня — Ганни

Напередодні Нового року, 22 грудня, відзначають Анни (Ганни). Це свято було запроваджене на честь зачаття праведною Ганною Богородиці. У цей час, як правило, вже встановлювалась зимова дорога, тому говорили: «На Ганьки сідай в санки». До дня Ганни належить ряд спостережень, пов'язаних із бджільництвом: «Починають бджоли мед їсти», «Ходять у погріб до бджіл, щоб добре роїлись».

У пізніші християнські часи день зачаття святої Ганни не позначений якимись особливими обрядодіями. Хіба що вагітні жінки остерігалися працювати, а на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, не пряли. Проте в давнину це була окрема і досить значна дія, бо в народі свято називали «родинами сонця». Це пов'язано з тим, що на це свято припадає зимове сонцестояння, після чого «сонце повертає на літо, а зима на мороз».

Цього дня дівчата збиралися, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята. З дня Ганни починали готуватися до свят і жінки: мастили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.
Детальніше читайте на УНІАН:https://vinnica.unian.ua/581373-yaki-svyata-vidznachayut-ukrajintsi-u-grudni.html