Учителям

Структура 2015/2016 навчального року 


Тривалість семестрів:
І семестр: 1 вересня - 25 грудня
ІІ семестр: 11 січня - 27 травня

Канікули: 
осінні: 26 жовтня  - 1 листопада
зимові: 28 грудня - 10 січня
весняні: 21 - 27 березня.

Вручення документів про освіту:
9-х класів - 8-9 червня
11-х класів – 28-29 травня

*********************************

Науково-методичні матеріали про Революцію Гідності


Методична брошура для вчителів «Про Революцію Гідності та агресію Росії проти України» 

Параграф для учнів 11-х класів








**************************************
Це цікаво!
"... ми не вміємо вимовити красиве українське слово, яке світиться. Треба чистити мову та свідомість від щоденної суєти. Цієї чистоти і якості в суспільстві є рівно стільки, скільки ми можемо знайти, уміємо побачити, скільки може вмістити душа".









**************************************

Класним керівникам 




**************************************

Учителям української



Особливості вивчення базових дисциплін у загальноосвітніх навчальних закладах у 2015/2016 навчальному році (лист Міністерства освіти і науки України від   26.06.  2015 р. № 1/9-305).



**************************************


Степанишин Б.І. Викладання української літератури в школіСтепанишин Борис Ількович. Викладання української літератури в школі. Методичний посібник для вчителя. 













**************************************
ВИТОКИ ВИХОВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ 
У СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

                   Незаперечною частиною для кожного з нас є теза: «Із слова починається людина». Вочевидь, людина існує в мові, виявляє себе в мові, через мову, через спілкування прокладає місток для порозуміння з іншими людьми. Саме через рідну мову, що пов’язує невидимими нитками сучасні й минулі покоління в єдину мовно-національну спільноту України, відчуваємо себе вдома, громадянами своєї держави. Живемо на український землі, що годує нас, у тому неповторному природно-мовному світі, де народилася самобутня українська пісня, високо зійшла зоря Шевченкової поезії, де віками плекалася солов’їна українська мова на землі, де народився і возвеличив особистість педагога Василь Сухомлинський.
         Відтак, цілком природними і закономірними є концептуальність положення неперервної мовної освіти, спрямовані на те, щоб починаючи з материнської (родинної) школи і закінчуючи професійною, соціальною освітою, вона була зорієнтована на виховання мовної особистості на «природне бажання повернутись у щоденному побутовому спілкуванні до призабутих родинних традицій, на створення україномовного середовища в усіх сферах суспільного життя, на прагнення вдосконалити висококультурне інтелектуальне спілкування літературною українською мовою.»
         З’ясуємо насамперед, що сьогодні вчені розуміють під мовною особистістю. Сучасна лінгвістика розглядає мовну особистість як «багатоперервний та багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, готовності до здійснення мовних вчинків, що класифікуються, з одного боку, за видами мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, письмо, читання), а з іншого боку, за рівнями мови (фонетика, граматика, лексика)».
         Особистість – це передусім носій певної культури, який належить до конкретної лінгвокультури спільноти, об’єднаної спадкоємністю культури, спільністю її форм і співвідношенням культурної і «мовної свідомості».
         Мовна особистість починається з пробудженням індивідуальної мовотворчості, що забезпечує вільне самовираження особистості в різних сферах людського спілкування. Мова шліфує, карбує думку, а оригінальна думка завжди здобувається на визнання, коли вона втілена в інформативному, переконливому слові.
         Саме таку багатогранну сформовану мовну особистість педагога, вчителя хотів бачити у школі Василь Сухомлинський. Не випадково ми говоримо про «витоки виховання мовної особистості вчителя у спадщині В.Сухомлинського.» Чому саме витоки? Яким саме чином  Василь Сухомлинський сам використовував як педагог, як директор, «слово» у вихованні мовної особистості  своїх учителів? Відповіді на ці запитання ми знаходимо в змісті п’ятого тому вибраних творів педагога. У тезаурусі назв статей ми читаємо: «Слово про слово», «Слово вчителя в моральному вихованні», «Слово до спадкоємця», «Слово до батьків», «Слово до учнів», «Слово і емоційна культура».
         Чому вчений в цілій низці статей на перше місце у назві ставив термін «слово»? Та саме тому, що він  не уявляв собі особистості вчителя без досконалого володіння рідною мовою, рідним словом, як засобом впливу на дітей, як засобом виховання.
         В.О,Сухомлинський виступав на захист «словесного виховання», яке в той час називали шкідливим, неефективним і схоластичним, слову вчителя відводили другорядну роль, по суті, ігнорували «мовну особистість» учителя. Та В.Сухомлинський мав своє особливе розуміння «словесного виховання». Він писав: «Насправді виховання стає немічним, безсилим саме тоді, коли забувають, що в нашому розпорядженні є, по суті, єдиний, тонкий і надійний, всесильний і гострий інструмент виховання – слово».
         Мудрий директор школи – В.О.Сухомлинський – був переконаний, що справжній вихователь якраз і повинен досконало володіти виховними засобами мудрого слова, адже в слові акумулюються стосунки між людьми,  «слово виявляє ідею, а ідея – стовповий корінь виховання».
         Відповідь на своє риторичне питання В.Сухомлинський віднайшов у шкідливій теорії, що довгий час була панівною, а саме «словами людину не виховаєш», тому в процесі підготовки вчителя у ВУЗах зовсім ігнорувалась мовна особистість вчителя.
         З вузівський стін виходили вчителі, які до слова як засобу виховання вдавалися якнайменше; головне – режим, праця, контроль. «Якщо в самому понятті «словесне виховання» є щось гідне осуду, думав дехто з учителів, то навіщо утруднювати себе пошуками і творчістю у цій справі». Саме цим, за словами педагога, можна пояснити, що деякі вчителі погано володіють мовою.
         Що ж необхідно зробити для того, щоб у школу прийшла цілком сформована мовна особистість педагога? Як навчити вчителя використовувати слово, мову як найважливіший виховний засіб? Такі запитання-роздуми ставив перед собою директор Павлиської школи.
         Відповів на них відомий педагог у своїх статтях, брошурах, книгах, першим словом у назві яких було саме «слово» і які становлять своєрідний «мовний кодекс», «мовний заповіт» особистості вчителя, педагога, який повинен бути взятий на озброєння і в школі і ВНЗ, що готують майбутніх педагогів.
         Можна спробувати звести мудрі поради В.Сухомлинського в обов’язкові правила мовної поведінки вчителя, які він нам заповідає. А саме:
-         Слово вчителя, воно потрібне дитині кожної хвилини – і тоді, коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискає сум.
-         Слово вчителя – як інструмент впливу на думку вихованця, нічим не можна замінити. Краса і велич, сила і виразність рідного слова облагороджує почуття, думки, переживання і душі дітей. Пам’ятайте, що закохана в красу слова людина стає чутливою і вимогливою до естетичного й морального буття.
-         Мистецтво виховання охоплює насамперед мистецтво говорити, звертатись до людського серця. Шкільні конфлікти, які нерідко закінчуються великою бідою, починаються з невміння вчителя говорити з учнями.
-         Особистість учителя розкривається перед учнем в єдності слова й поведінки; у слові вчитель виявляє себе, свою моральність, своє ставлення до виховання, свою емоційно-мовленнєву культуру.
-         Мовна культура педагога – це дзеркало її духовної культури. Мовна культура забезпечує успіх у тій найтоншій сфері виховання, яку ми сьогодні називаємо моделюванням, перетворенням, переведенням зовнішньої діяльності на мову внутрішнього світу людини.
-         Вчитель повинен виявляти «творчість словом» і вчити словесної творчості учнів, щоб вони відчували красу рідної мови, дбали про її чистоту, дбайливо ставилися до слова.
Ці заповіді можна б було продовжити.
Як бачимо, реалізація мовного кодексу, який заповідав В.Сухомлинський учителям, передбачає формування вже зі шкільної лави мовної особистості з високою емоційно-мовленнєвою культурою.
Насамперед нам усім слід добре усвідомити, що виховання мовної особистості в нашій країні багато в чому залежить від стану вивчення української мови в усіх навчальних закладах, від дошкілля до вищої школи.
Метою мовної освіти має стати формування всебічно-розвиненої, компетентної, творчої особистості громадянина України – носія етичних, національних і загальнолюдських цінностей, який живе в гармонії з довкіллям і самим собою.
А предметом навчання, не відокремлена мова, а «представлена нею думка, духовність, мовленнєва і загальна культура, особливості світосприймання, світовідчуття і творчості народу – її носія».
Вивчення української мови в нашій країні має підпорядкуватися потребам формування національно-мовної особистості, такої, яка «не тільки знає українську мову, володіє нею, а й здатна творчо самовиражатися нею, пропагувати її, захищати й розвивати, ставитися до неї свідомо, з почуттям відповідальності за її долю», з почуттям «рідномовного обов’язку» (за І.Огієнком).
Тільки за таких умов мовна особистість педагога, дійовість його вчительського слова стануть силою, що за словами В.Сухомлинського, змусить кожного вихованця замилитися над власною поведінкою, над своєю мовою, спонукатиме його до самовдосконалення.