Слово
“пасха”, точніше “песах” – гебрейське (іврит, староєврейська мова), і
перекладається буквально як “перескочення”, “перехід”, “вирятування”.
З часів
Старого Завіту пригадувало воно історичну подію, коли Ангол Господній, знищуючи
первенців в Єгипті, обминав, або ж "перескакував" єврейські доми, в
яких одвірки були змащені кров'ю пасхального ягнятка – символу грядущої жертви
Сина Божого за гріхи людські. Означало воно перехід, урятування, перескочення
Ізраїля, народу Божого, зі стану єгипетського рабства у стан вільних жителів обіцяного
краю, землі обітованої. Означало воно й майбутню, Новозавітну Пасху: прийдешній
перехід, вирятування, “перескочення” народу віри, вірних послідовників Христа з духовної країни
рабства гріха у вільний стан Землі Обіцяної – країни свободи духа.
З тих пір
щорічно чотирнадцятого нісана в кожній єврейській сім'ї готували запечене ягня
на згадку про милість Божу до них. Так святкували Пасху в часи Старого Завіту. Старозавітні пасхальні ягнята, як і інші тварини,
яких приносили в жертву, слугували прообразом справжнього Викупителя, Який
поніс покарання за наші гріхи на Голгофському хресті.
Виникає логічне питання - якщо євреї заради спасіння від згуби в ту далеку ніч споживали запечене ягня і змащували кров'ю одвірки, то як нам сьогодні стати причасниками спасіння від наших гріхів? Відповідь є. Пасха Нового Завіту - це Вечеря Господня, під час якої ми споживаємо хліб і вино, які є символами Тіла і крові нашого Господа Ісуса Христа. В Євангелії від Іоанна 6:53,54 написано: "І сказав їм Ісус: "Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського, й пити не будете крові Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає, та кров Мою п'є, той має вічне життя, - і того воскрешу Я останнього дня".
Першу новозавітню Пасху Ісус споживав з Своїми учнями під час Таємної Вечері.
Згадуючи
події Таємної Вечері варто зазначити, що Христос спочатку спожив з учнями
старозавітню Пасху - запечене ягня, і після цього запровадив новозавітню - хліб
і вино. Беручи до уваги той факт, що під час святкування Пасхи у євреїв вдома
сім днів не мало бути нічого квашеного, Господь з учнями споживав хліб без
дріжджів та вино, яке ще не зазнало бродіння, тобто чистий виноградний сік, що
є символами безгрішного тіла і крові Ісуса Христа. Таку Пасху запровадив
Господь, і таким чином святкують її християни.
У Святому Письмі досить докладно описано святкування новозавітньої Пасхи, але немає жодної згадки про паску, писанки - головні атрибути традиційного святкування. Звідки ж це тоді в християнстві?
У Святому Письмі досить докладно описано святкування новозавітньої Пасхи, але немає жодної згадки про паску, писанки - головні атрибути традиційного святкування. Звідки ж це тоді в християнстві?
Однією з
давніх язичницьких релігій, що справили великий вплив на формування релігійних
поглядів жителів Київської Русі, був культ Тенгрі. Він був поширений у степових
народів - тюрків, гунів, монголів. Останні протягом 250 років (з 1236 до 1480
рр..) панували над Київською Руссю, повпливавши на її звичаї. І ось "...
великим святом у тенгріан вважався прихід весни. А за традицією воно
відзначалося 25 березня. Відомо, що до цього дня тенгріани пекли паски. Паска
уособлювала чоловіче начало. В Індії та в багатьох інших країнах його символом
був фалос. Тенгріанскій пасці надавалася відповідна форма, поряд клали
два пофарбованих яйця.
Олександр Пономарів
Культура слова: мовностилістичні поради
Великдень, Пасха
Слово Пасха в словнику за редакцією Б. Грінченка відсутнє, у
тлумачному 11-томному «Словнику української мови» та в «Російсько-українському
словнику» подане з різними обмежувальними позначками. В українській та інших
слов’янських і неслов’янських мовах слово Пасха вживають для позначення відповідного єврейського
свята.
Від Пасха утворено
українське паска — «солодкий білий хліб, що його випікають до
Великодня». А весняне християнське свято воскресіння Христа зветься в нашій
мові Великдень (р.
відм. Великодня), що й засвідчено в усіх
словниках української мови і підтверджено численними ілюстраціями з творів
красного письменства. Напр.: «На Великдень на соломі, Против
сонця, діти Грались собі крашанками» (Т. Шевченко); «Тіснота як у церкві на Великдень! І
протовпитися не можна» (І. Нечуй-Левицький); «Вечір за вечором просиджували
вони з Гафійкою у прибраній, як на Великдень, хаті» (М.
Коцюбинський). До Великдень є прикметник великодній:
великодні дзвони, великодні крашанки тощо. Порівняймо назви Великодня в
інших мовах: п. Вєльканоц (Велика ніч), гр. Ламбрі
мера (Світлий день).